Місце повісті Нечуя-Левицького “Микола Джеря” в українській прозі
І. С. Нечуя-Левицького довгий час обвинувачували в націоналізмі, в буржуазному лібералізмі, що в основному не відповідало дійсності. Письменнику і зараз закидають поміркованість у поглядах, недалекоглядність щодо перспектив суспільного розвитку, що обмежує реалізм його творів, нерозуміння значення російської літератури і т. ін. Обминаючи плутанину в оцінці поглядів і творчості письменника, учительсловесник повинен характеризувати світогляд Левицького як автора “Миколи Джері” і “Кайдашевої сім’ї”. Заслугою Левицького є уже
На формування світогляду письменника великий вплив мало життя народу, яке
В сімдесяті роки, коли творчість Левицького досягла найвищого розквіту, ним були створені такі високохудожні твори, як “Микола Джеря” і “Кайдашева сім’я”. Письменник здобув всенародне визнання. В той час Іван Франко писав: “Нечуй належить до тих щасливих талантів, що швидко здобувають собі видне місце в літературі і довго на нім зостаються” К
Незважаючи на те, що в деяких критичних статтях Левицький висловлює суперечливі погляди на російську літературу, під впливом якої він сам зростав як письменник, ми цінуємо його за художню творчість і ставимо поряд з такими майстрами слова, як Панас Мирний, Іван Франко, Михайло Коцюбинський. Саме на основі його кращих художніх творів ми робимо висновок, що Нечуй-Левицький піднявся до висот критичного реалізму і виступав на захист Інтересів трудящих мас, викриваючи гнобителів народу.
За п’ятдесят три роки літературної діяльності Левицький написав понад п’ятдесят творів, повістей, оповідань, нарисів, гуморесок. Тематика їх багата і різноманітна. В них зображене життя і побут селянства, заробітчан, міського населення, а також поміщиків, підприємців, попів, інтелігенції і чиновників за умов кріпосницького ладу і в пореформений період.
Широта тематики його творіз свідчить про те, що письменник намагався охопити й змалювати всі верстви українського народу. “Українське життя,- писав Нечуй-Левицький,- то непочатий рудник, що лежить десь під землею, хоч за його брались такі високі таланти, як Шевченко; то безконечний матеріал, що тільки ще жде робітників, цілих шкіл робітників на літературному полі”.
Найважливішими в творчій спадщині письменника є твори про життя селянства, зображенню якого він приділив найбільше уваги.
В повістях “Дві московки”, “Микола Джеря”, “Бурлачка”, “Кайдашева сім’я”, “Пропащі”, “Не той став”, в оповіданнях “Баба Параска та баба Палажка”, “Старі гультяї”, “Невинна”, “Приятелі”, “Сільська старшина бенкетує” Нечуй-Левицький широко і правдиво показав життя селян, пригнічених поміщиками, бурлак, які, втікши від поміщиків, потрапляють в залежність до підприємців, в нову експлуатацію і безправність.
Іван Франко назвав Нечуя-Левицького “великим артистом зору”. Користуючись шевченківським методом контрастів, він змалював поряд з чудовими картинами розкішної природи і безтурботного життя поміщиків картини тяжкого зубожіння селянства, його злиднів, картини безпросвітної темряви, ідіотизму сільського життя, породженого приватною власністю – цією основою капіталістичного суспільства.
З творів Нечуя-Левицького постають, мов живі, герої того далекого лихоліття: виснажений панщиною кріпак Петро Джеря і непримиренний бунтар Микола Джеря, безправні біднячкисолдатки Ганна і Марина, бурлачка Василина, затуркані і жалюгідні дрібні власники Кайдаші і баби Параска та Палажка.
Всім цим людям жилося дуже тяжко і за умов кріпацтва, і в пореформений час. Так, уже в першому творі “Дві московки” НечуйЛєвицький розкриває картину тяжкого становища сільської бідноти у дореформений час. Герої твору живуть у безпросвітних злиднях, не мають своєї землі і працюють на пана, хоч і не кріпаки. Життя Ганни і Марини не може не нагадати нам безземелля, злиднів і солдатчини, зображених в оповіданні Марка Вовчка “Два сини” чи повісті “Інститутка”.
Живучи в нужді, Ганна передчасно старіє:
“Почались холода, а на Ганні кожух – латка на латці. Вітер дме через нього, як через решето, на голові у неї не хустка, а шматок безквітньої ганчірки. Через старі шкарбани лізе грязь. Бліда, як смерть, худа, з запаленими очима, бродить Ганна по смітниках та збирає гній на топливо”.
Царська солдатчина, крім чоловіка, відбирає у Ганни ще й сина, який з самого народження, згідно з жорстокими тодішніми законами, мусить стати кантоністом, тобто власністю військового відомства.
А ось другий малюнок з повісті “Пропащі”:
“Стара Маруся Качуриха сиділа на призьбі, і давнє її безталанне життя розгорнулось перед нею, як сувій полотна. От вона поневіряється зі своїм старим в убогій хатині, недоїдає й недосипає, працює з ранку до вечора – не розгинається, а в хаті нужда, бідність. Старий Василь тче на верстаті полотна, а вона бідкається з малим сином Захарком та дочкою Лукипою на руках. Ще Захарко й не виріс, а старий Василь осліп… Вийшла воля. Пан не нарізав Василеві поля. Зосталась вона з сиротами без поля… Жала в пана на лану за сніп, годувала дітей картоплею… часом і картоплі не ставало…”
Найбільш цінними у спадщині Левицького є твори про селянське життя, змалювання реалістичних картин боротьби селян проти кріпосників та інших експлуататорів: підприємців, орендаторів, урядників, попів та різних панських прислужників і посіпак. Письменник створив образ позитивного героя, яким є Микола Джеря.
Левицький яскраво зобразив також експлуататорів, показав їх паразитичні звички і поведінку, неприязне ставлення до трудящих.
Про життя міського населення розповідає Левицький в оповіданні “Рибалка Панас Круть”, де він виступає на захист єврейської бідноти. А скільки душевного тепла віддає автор героєві твору рибалці Панасу, показуючи його чесність і доброту. Соціальна нерівність жорстоко давалася взнаки. “Роби, роби, відпочинку нема,- скаржиться Панас,- а на тебе всетаки наполягають нещадимі злидні”.
На тему життя міщан написані також твори “Чортяча спокуса”, “Київські прохачі”, деякі п’єси. Зокрема, в комедіях “На Кожум’яках” та “Голодному й опеньки – м’ясо” автор сатирично зображує міську буржуазію.
Чимало місця в літературній спадщині Левицького займають твори про духовенство, життя якого письменник добре знав. Але важливо те, що він не тільки не прикрашав життя і побут різних служителів церкви, а виступав з їх критикою. Так, в оповіданні “Афонський пройдисвіт” дано гостру сатиру на ченців, попів тощо. В оповіданні “Поміж ворогами” піп зображений експлуататором і донощиком на непокірних селян. Навіть в епізодичному образі в повісті “Микола Джеря” батюшку показано як визискувача, що ладен дерти з живого і мертвого.
В творах па історичну тему Левицький правдиво зображує героїчне минуле. В п’єсі “Маруся Богуславка”, написаній за мотивами відомої народної думи, прославляється жінкапатріотка Настя Богуславка, її відданість батьківщині.
В історичній драмі “В диму та в полум’ї” правдиво показано зрадника народу гетьмана Виговського, який прагнув відірвати Україну від Росії. Зрадникові протиставлено патріота сотника Остапа Золотаренка і козаків, що виступають проти польської шляхти.
Кращі твори Нечуя-Левицького відіграли визначну роль у дальшому розвитку реалізму української художньої прози. Вони мали вплив на літературну діяльність Панаса Мирного, Коцюбинського та інших письменників і входять у золотий фонд нашої класичної літератури.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)