Міркування на тему: Ніхто не любить війну по оповіданню “Доля людини”

Але протягом тисячоріч люди страждали й гинули, губили інших, палили й ламали. Завоювати, заволодіти, винищити, прибрати до рук – все це народжувалося в жадібних розумах як у глибині століть, так і в наші дні. Одна сила зіштовхувалася з іншої. Одні нападали й грабували, інші захищали й намагалися зберегти. І під час цього протистояння кожний повинен був показати всі, на що здатно. Прикладів геройства, мужності, стійкості й хоробрості в російської історії досить. Це й навала татаро-монголів, коли росіянином доводилося, не щадячи себе, битися за

кожний клаптик рідної землі, коли їхня багатомільйонна армія змушена була тижнями брати міста, що захищаються однієї-двома сотнями героїв. Або під час навали Наполеона, прекрасно описаного Толстим в “Війні й світі”, ми зустрічаємо безмежну силу, мужність і єднання російських людей. Героєм була й кожна окрема людина, і весь народ. Чим більше ставало населення землі, тим більше ненавистикопилось у серцях, тим ожесточеннее ставали війни

З розвитком науки вдосконалювалася й військова техніка, військове мистецтво. Усе менше залежало від кожної окремої людини, усе вирішувалося в битвах величезних армій і техніки.

І все-таки люди залишалися визначальним фактором. Від поводження кожного залежала боєздатність рот, полків, армій. На війні немає сверхгероев. Герої все. Кожний робить свій власний подвиг: хтось рветься в бій, під кулі, інші, зовні непомітні, налагоджують зв’язок, постачання, працюють на заводах до знемоги, рятують поранених. Тому саме доля окремої людини особливо важлива для письменників і поетів. Про прекрасну людину повідав нам Михайло Шолохов. Багато випробував герой і довів, якою силою може володіти росіянин людина

До війни жив він звичайним, непримітним життям. Працював “у плотницкой артілі, потім пішов на завод, вивчився в слюсаря”. Знайшов собі гарну, добру, люблячу дружину. Народилися в них діти, пішли в школу. Усе було спокійно, тихо, гладко. І стала людина подумувати про щасливу старість. “А отут от вона, війна”. Всі надії перекреслює й змушує розстатися з будинком. Але борг перед Батьківщиною й перед самим собою змушує Соколова сміло йти на зустріч із ворогом. Жахливі мучення випробовує будь-яка людина, відриваючись від улюбленої сім’ї, і тільки по-справжньому мужні люди можуть іти на смерть не тільки заради свого будинку й рідних, але й заради життя й спокою інших людей

Але воювати не так просто, як здається. Під час бою важко зберігати порядок і ясність. Де ворог, де свої, куди йти, у кого стріляти – усе перемішується. Так і Соколов у хаосі війни був контужений і потрапив у полон. “Опам’ятався, а встати на ноги не можу: голова в мене смикається, усього трясе, начебто в лихоманці, в очах темень…” Отут його фашисти й взяли. І тут, у полоні, починаються найстрашніші випробування. Люди відрізані від Батьківщини, шансів на виживання ні, а ще знущання й катування. “Били за те, що ти – росіянин, за те, що на біле світло ще дивишся…” Годували погано: вода, баланда, іноді хліб. А працювати змушували з ранку до вечора

Але бути в полоні – це не значить бути марним країні. Це не зрадництво, не слабість. Навіть у полоні є місце подвигу. Не можна падати духом, треба вірити в перемогу, вірити у свої сили й не втрачати надії на рятування. Незважаючи на те що людини позбавили погон, зброї, вона однаково повинен залишатися солдатом, до кінця бути вірним своїй Батьківщині. От чому Соколов не може прийняти зрадництва Крижнева. Ця мерзенна й низька людина готова видати друзів заради свого життя. “Своя сорочка до тіла ближче”, – говорить ця незначність. І тому, виконуючи свій солдатський борг, Соколов своїми руками задушив зрадника й не випробував при цьому ні жалості, ні сорому, а лише огида: “…начебто я не людини, а якогось гада повзучого душив…” Багато ще довелося Соколову побачити й випробувати в полоні. Ганяли їх по всій Німеччині, принижували, змушували гнути спину. І не раз смерть проходила поруч. Але найдужче, саме гостре випробування трапилося із Соколовим при зустрічі з комендантом табору Б-14, коли реальна погроза смерті нависла над ним. Саме тут вирішувалася доля Соколова як солдата, як сьогодення сина Батьківщини. Адже вмерти гідно теж треба вміти! Не піти на приводу коменданта й зберегти людське достоїнство до кінця зміг Соколов. Не спасував перед владою, а, навпаки, показав себе гідно. І непохитною волею Соколов відвоював у долі право на життя. І навіть німецький офіцер визнав у Соколові особистість, а не раба, що безмовно йде на смерть

Із цього моменту Соколову полегчало. Він навіть улаштувався працювати шофером. Росіяни наступали й були вже близько. З надзвичайною силою зросла в Соколові тяга до Батьківщини. І страх, і почуття небезпеки відступили на другий план, ризикуючи життям – усім, що в нього залишилося, – Соколов проривається через лінію фронту. “Милий ти мій губошлеп. Синок дорогою! Який же я тобі фриц, коли я природний воронежец?” – викликує він при зустрічі зі своїми. Радість його невимірна

Великотрудна, страшна була доля Соколова. Він втратив близьких, рідних. Але важливо було не зламатися, а вистояти й залишитися солдатом і людиною до кінця: “На те ти й чоловік, на те ти й солдат, щоб усе витерпіти, усе знести…” І головний подвиг Соколова в тім, що він не зачерствів душею, не озлився на все світло, а залишився здатним любити. І Соколов знайшов собі “сина”, тої самої людини, якому він віддасть всю свою долю, життя, любов, сили. З ним буде й у радості й у горі. Але ніщо не изгладит з пам’яті Соколова цей жах війни, його понесуть із собою “ока, немов присипані попелом, наповнені такий неизбивной смертною тугою, що в них важко дивитися”. Соколів жив не заради себе, не заради слави й почестей, а заради життя інших людей. Великий його подвиг! Подвиг в ім’я життя!

Війна зламала всі надії й мрії. Він іде на фронт. На початку війни, у перші її місяці, він був двічі поранений, контужений і, нарешті, найстрашніше – потрапив у полон. Героєві довелося випробувати нелюдські фізичні й щиросердечні борошна, тяготи, роздирання. Два роки випробовував Соколов жахи фашистського полону. Але герой не зломлений. Він намагається бігти, хоч і невдало, розправляється з боягузом, зрадником, що готовий, рятуючи свою шкіру, видати командира. З великою наочністю почуття власного достоїнства, величезна сила духу й витримка розкрилися в моральному двобої Соколова з Мюллером. Змучений, виснажений, знесилений в’язень готовий зустріти смерть із такою мужністю й витримкою, що це вражає навіть людський вигляд, що втратив, коменданта концтабору

Андрію все-таки вдається бігти, він знову стає солдатом. Але лиха як і раніше переслідують його: зруйнований рідний будинок, від фашистської бомби загинули дружина й дочка. Одним словом, живе тепер Соколов лише надією на зустріч із сином. І зустріч ця відбулася. Востаннє коштує герой у могили сина, що загинув в останні дні війни. Здавалося б, усе кінчено, однак життя “исказнила” людини, але не змогла зломити й убити в ньому живу душу. Післявоєнна доля Соколова нелегка, але він непохитно й мужньо переборює своє горе, самітність, незважаючи на те що душа повна постійним відчуттям горя. Ця внутрішня трагедія вимагає великої напруги сил і волі героя. Соколів веде безперервну боротьбу із собою й виходить із її переможцем, він дає радість маленькій людині, усиновляючи такого ж, як він, сироту, Ванюшу, хлопчиська з “світлими, як небушко, очами”. Знайдено сенс життя, переможене горе, тріумфує життя. “І хотілося б думати, – пише М. А. Шолохов, – що ця російська людина, людина непохитної волі, видюжит, і біля батьківського плеча виросте той, котрий, повзрослев, зможе все витримати, усе перебороти на своєму шляху, якщо до цього покличе його Батьківщина”. Кінцівка оповідання – опис щиросердечного стану автора, “важкого смутку”, що охопила його під впливом почутого

Глибокою, світлою вірою в людину проникнуть оповідання М. А. Шолохова. Заголовок його символічно, тому що це не просто доля солдата Андрія Соколова, але це оповідання про долю людини, про народну долю. Письменник усвідомить себе зобов’язаним повідати миру сувору правду про те, якою величезною ціною оплатив радянський народ право людства на майбутнє. Всім цим обумовлена видатна роль цього невеликого оповідання. “Якщо ви дійсно хочете зрозуміти, чому Радянська Росія здобула велику перемогу в другій світовій війні, подивитеся цей фільм”, – писала одна англійська газета про фільм “Доля людини”, а виходить, і про саме оповідання


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Міркування на тему: Ніхто не любить війну по оповіданню “Доля людини”

Categories: Шкільні твори

Links