Микола Платопович Бажай – Гофманова ніч (Скорочено)

Микола Платопович Бажай народився 9 жовтня 1904 р. в м. Кам’янці-Подільському в родині військового топографа. Навчався в Уманській гімназії, згодом – У Київському Кооперативному інституті та Інституті зовнішніх зносин. Друкуватися почав у київській пресі з 1923 р. Був близький до об’єднання українських футуристів па чолі з М. Семенком (Аспанфут). З 1927 р. – член В АПЛІТЕ, яке очолював М. Хвильовий. Під. час Другої світової війни редагував фронтову газету “За радянську Україну”, писав поезії та публіцистичні статті. З 1943 р. М. Бажай працював

на керівних посадах держав них органів: заступником голови Ради Міністрів УРСР (1943-1948), головою республіканської Спілки письменників (1953- 1959), головою редакції Української Радянської Енциклопедії (1958-1983). Помер М. Бажай 23 листопада 1983 р.

У своїй творчості М. Бажан пройшов помітну еволюцію. Ранні поезії 1920-х рр. (“Рура-марш”, “Про жито й кров”, “Протигаз” та ін.) позначені впливом футуристів як на формальному, так і на ідейно-тематичному рівнях. Наприкінці 1920-х – поч. 1930-х рр. у творах М. Бажана відчувається вплив ідей М. Хвильового: “романтика вітаїзму”, теорія “азіатського ренесансу”,

орієнтація на європейську культуру. Яскравим прикладом цього слугують поеми “Розмова сердець”,

“Гофманова ніч”, “Сліпці”, “Гето в Умані”. У триптиху будівлі”, що складається з поезій “Собор”, Брама”, “Будинок”, поет протиставляє застиглій та застарілій красі готичного собору та барокової брами індустріальний пафос нового будівництва. Засудження “роздвоєності” інтелігенції як негативного явища, котре слід подолати, стає провідною темою поем “Гофманова ніч” та поезії “Смерть Гамлста”. З середини 1930-х рр. М. Бажан стає “офіційним” поетом (поеми “Безсмертя” (1935-1937), “Батьки й сипи” (1939) тощо.). Під час війни пост пише патріотичні твори( поезія “Клятва” (1941), “Данило Галицький” (1942), цикл “Сталінградський зошит” (1943). Аптисталінськими мотивами позначена поема “Політ крізь бурю” (1964). У творчості М. Бажана 1960-1970-х рр. (збірки “Міцксвич в Одесі”, 1957; “Уманські спогади”, 1972; “Нічні роздуми старого майстра”, 1976; “Карби”, 1978) превалюють філософські роздуми поста над власним життям, сутністю мистецтва тощо. Важливу частину поетичної спадщини поета становлять переклади на українську мову творів А. Навої, Д. Гурамішвілі, О. Пушкіна, В. Маяковського, Й. В. Гс-те, Р.-М. Рільке, А. Міцкевича, Ю. Словацького та ін. Його переклад поеми Ш. Руставслі “Витязь у тигровій шкурі” небезпідставно вважається найкращим слов’янською мовою. “Серед примітних ознак усієї творчості Миколи Бажана – його схильність до ліро-епосу, до розлогого змалювання і псквапливо-груптовного осмислювання дійсності, до начебто спрямованої геть від вимірів суто інтимних та камерних об’єктивованої розповіді, наснаженою проте глибинною жагою потужного ліризму…

Бажай репрезентує той тип поета, якому властиве переконане уявлення про принципову непротиставленність життєвого досвіду у його, сказати б, емпіричному варіанті, як безпосередньо пережитого й побаченого – і того досвіду духовного, що пабувається осягненням знання “чужого”, вже втіленого в цінностях культури”.

ГОФМАНОВА НІЧ (Скорочено)

По рубаних щаблях –

В провалля, в яму, в тьму, По рубаних щаблях, ио сходах обважнілих І по обвислих, висклизаних схилах – В брухатий льох, в забрьохану корчму. В корчму без вивіски, без назви і наймення, В корчму скажених бюргерів, голодних волоцюг, В корчму фантастів, візників і шлюх, В корчму огидного й ганебного натхнення. Роззявилась вона, закопана в землі, Мов кислий рот п’яниць, де, наче зуби трухлі, Стирчать свічки, ллючи жовтавий лій На стіл дубовий і дебелі кухлі. Мов кулаки бубияві й круглі, Мов яблука важкі, плоди добра і зла, Лежать на кремезних, закаляних столах Налляті оливом, вином і лоєм кухлі. Скриплять, вискрипують, вилискують столи, Вином заплямлені і пальцями залатані. Смердючий лій шкварчить в окапииах, Що зі свічок поволі попливли. Поважно правиться затаєний обряд Бенкетів виспрешшх, замислених пиятик, Де кожен із п’яниць – філософ і фанатик, Сновида й брат, Серапіонів брат.

Шумує грайпий пунш, і майорять огні, Блакитні язички підплигують угору В лункім, як черево, блискучім казані. т~ Панове, пуншу Теодору! Натхнення й істина в вині… І наче ватра тайних інквізицій – Холодна заграва гарячого вина.

– Так що ж, черпаймо з казана,

З товстого казана пекельної водиці!

Вмочивши пучки в час, в свячений час і тиш.

– Панове, час іти. Подайте-но плащі! Не будьмо, друзі, надто романтичні…

– Надворі дощ…-

Скриплять ізнов жощі, Мов над папером пера педантичні. Старий Берлін розписують дощі. Готичним почерком, рясою крапель гострих… І крізь колючий дощ, мов крізь густі кущі, Хто продереться, подолавши острах? То радник Гофман по калюжах човга, Підлигуючи, йде і марить у півсні, А вулиця за ним, як гама рівна й довга, Пливе, кружляючи, і тихне вдалині. Плескаті площі заросли дощем, Стрімким кущем дощів глухих і нерухомих, І над п’яницею, безумцем та митцем Хитається, як звук, їх виміряний помах.

Ах, колонади тонкостеблих струй, Ах, дощ химерний – в прорізах і стрілках, Хитайся і злітай, хитайся і лютуй, Трощи в трикутничок знайомого причілка! Знайомий дім з шухлядами кімнат, Ковпак нічний, бавовняний халат, Огрядна грубка і приємний чад Із мідного прокислого кадилка…

– Амеліс, ти спиш? Амеліє, та де ж ти? Йди двері відчепи, бо тричі стукав хтось!..

– Це ти, Амедею, ти? Приплентався нарешті? Скидай-по туфлі, бруду не нанось…-

І, туфлі кладучи до груби, щоб протряхли, Сміється Амедей замислено собі, І посміхаються з полив’яної кахлі Рожеволиці лицарі й дівиці голубі, І черевань, розцвічений у блейвас та цинобру (Полив’яна ідилія голландських мулярів), До себе пригортаючи свою коханку добру, Теж посміхнувся ввічливо й замріяно зомлів. Фламандська піч, розпарена, в квітках,

Пташках та бантах, Мов дівка угодована, паруючи, стоїть, Полива жирна топиться, гладкі блищать драбанти, Червець на них вилискує, зелінка і блакить. Рипить підлога повагом, скриплять кульгаві двері, І Гофман – у притулкові своїх буденних чар, Де па пузатому старому секретері – Перо крилате й ситий каламар…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Микола Платопович Бажай – Гофманова ніч (Скорочено)

Categories: Твори з української літератури

Links