“Мій улюблений поет Аполлінер”

Сила та краса Гійома Аполлінера, поляка і італійця разом, поета, який став одним з найвидатніших поетів Франції на зламі XIX століття, полягає в тому, що він став одним з головних теоретиків сюрреалізму. Доречно додати, що цей термін належить саме йому. Аполлінер – це псевдонім митця, який він склав зі своїх п’яти справжніх імен.

Аполлінер закликав своїх читачів йти попереду суспільства і бути його провідниками. Він вважав, що зобов’язаний боротися з усталеними поетичними штампами, експериментувати і творити несподіване. Він навіть

написав книгу “Нова свідомість і поети”, через яку Аполлінера можна визнати справжнім теоретиком літератури. Автор книги писав: “Коли людина захотіла відтворити ходьбу, вона винайшла колесо, яке зовсім не схоже на ногу, тобто вона вчинила по-сюрреалістичному, сама того не розуміючи”.

Гійом Аполлінер приймав участь у першій світовій війні, де отримав багато важких поранень. На жаль, ледве поправившись, поет не переніс “іспанської віспи” і помер у Франції у 1918 році.

Як ліричний поет Аполлінер залишив зовсім небагато творів. При цьому надреальність віршів поета виявилася образах, в сюжетах,

безпосередньо в самій будові поезій. Через образи, відтворені у своїх поезіях, які склали усього декілька збірок віршів, він прагнув розкрити внутрішній світ людини, її почуття.

Образи віршів Аполлінера нанизуються один на одного, а все, що бачить автор, підкорюється його внутрішньому ритму, при цьому його внутрішня реальність стає зовсім новою реальністю, тобто “Надреальністю”:

“Йдуть вівці, йде сніжок лапатий

Чи то срібло чи то руно

Йдуть по вулиці солдати

Чом не дано так як давно

Мені це змінне серце мати”.

(“Марія”)

Цей вірш Аполлінера мені подобається найбільше, адже ці рядки висвітлюють реальні картини, але вони відображаються через світосприйняття головного героя твору, почуття якого створюють свою “надреальність” і змінюють існуючу реальність.

У надреальності у автора існує все: світло, сніг, солдати – всі тужать за коханою. Цікаво, але Аполлінер не використовує розділових знаків, завдяки чому створюється уявлення про плин нашої дійсності, над якою ліричний герой поета ніби пролітає у часі і просторі, і неможливо виділити щось другорядне, а щось головне. Адже головне – реальність цього героя, реальність його душі, яка бачить у своєму зльоті увесь оточуючий світ.

Як вважає автор, “Реальність душі” має свої надзвичайні властивості, свої “пейзажі”, свої “пам’ятники”, які й стають ще одним підтвердженням “надреальності”, яку створює Аполлінер. Тому досить складно назвати один єдиний вірш, який би міг характеризувати поетичну творчість цього видатного митця. Мабуть, саме тому у моєму улюбленому вірші існують і безпосередні враження від оточуючого світу, і цитати з інших літературних творів, і навіть мистецькі образи:

“Печальних радощів зазнати

Мені вдалося

Я вірний зрадниці нелюблений люблю

О серце в городощах я рівен королю

Що згордувала ним красуня злотокоса”.

Ці рядки підтверджують велику обізнаність автора у класичній літературі, тому Аполлінер і використовує свої знання для створення своєї власної надреальності. Його звертання до спадщини літератури роблять його напрочуд світлим і новим. Я впевнений, що саме Гійом Аполлінер заклав підвалини сучасного сюрреалізму, адже саме в його творах у нерозривному взаємовпливу, у зв’язку з реальністю зображується своєрідний синтез реальності і внутрішнього світу людини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

“Мій улюблений поет Аполлінер”