МІФ ПРО ПРОМЕТЕЯ – З міфів давніх євреїв – МІФИ РІЗНИХ НАРОДІВ ПРО СТВОРЕННЯ СВІТУ

СТЕЖКАМИ МІФІВ

МІФИ РІЗНИХ НАРОДІВ ПРО СТВОРЕННЯ СВІТУ

Міфи Давньої Греції

МІФИ ПРО ГЕРАКЛА

Найулюбленішим героєм давніх греків був Геракл син Зевса і смертної жінки Алкмени. Традиційно його зображували високим, могутнім, м’язистим, одягненим у левину шкуру й озброєним величезною палицею. У міфах розповідається про те, як боягузливий і пихатий цар Еврісфей, прагнучи загибелі Геракла, давав йому всілякі неймовірні завдання. Виконуючи їх, Геракл здійснив дванадцять подвигів. Зокрема, переміг чудовиськ – гігантського лева

й дев’яти голову гідру, впіймав золоторогу лань і вепра-людожера. Про ці та інші перемоги найзнаменитішого богатиря Еллади ви дізнаєтесь, прочитавши міфи про Геракла.

Авгієві стайні

Подвиг п’ятий

Цар Еврісфей довго не міг отямитись – не так з переляку, як з розпачу: адже Геракл знову повернувся переможцем з тяжкого випробування, ще й, на прикрість цареві, приволік того вепра, що мав роздерти героя на шматки.

“Що ж тепер йому загадати?” – сушив собі голову недолугий цар, та, певне, нічого б і не надумав, якби не його могутня спільниця Гера.

Лихопомна богиня з’явилася Еврісфеєві

якось уві сні й підказала загадані герою таке, що було не тільки нездійсненне, а й ганебне, принизливе навіть для звичайної людини.

Ще й на світ не світилось, як втішений Еврісфей послав свого оповісника Конрея до Геракла із суворим наказом: йти негайно в Еліду до царя Авгія і за один день вичистити в нього всі стайні.

Зачувши цей дивний наказ, Геракл аж спаленів з образи.

– Чистити стайні! – обурено крикнув він. – Що ти, Копрею, верзеш?

Та враз герой урвав мову, помітивши глузливу посмішку царського оповісника. Обличчя в Геракла пашіло гнівом, та він понурив важке чоло і навіть не чув, коли Копрей пішов.

Так, кара богів страшна! Але його власна провина, що й досі незрушним тягарем лежить на серці, ще страшніша. То хіба він може відмагатися від хай найгіршої, хай найганебнішої покути? Цар Еврісфей глузує із своїми прислужниками, то й що? Треба не зважати на них, а чинити Зевсову волю.

В Еліді Геракл одразу подався не до палацу Авгія, а до численних стаєнь, обведених міцним муром. Тільки тепер герой збагнув, яке важке діло загадав йому Еврісфей. Усе подвір’я всередині муру було суцільне болото, і від нього тягло запаморочливим смородом. Розпитавши людей, Геракл дізнався, що стайні ніхто зроду-віку не чистив. Надвечір сюди зганяли худобу, і вона так і говклася в тім гною. А бридкий сморід від царських стаєнь линув аж до навколишніх сіл, отруюючи людям повітря й життя.

Авжеж ганебно героєві порпатись у гною, однак потім люди вільно дихатимуть і згадуватимуть його щирим словом подяки. Але як його зробити за один день? Довго міркував Геракл, походжаючи круг муру, тоді подався вгору, до швидкої річки Пенею і сів трохи спочити.

Цар Еврісфей, певне, тішиться думкою, що Геракл, славетний герой, носитиме на власних плечах смердючі коші із гноєм і сам стане бридкий та смердючий. Аж ні, не діждеться Еврісфей, щоб Геракл бруднив собі руки. До того ж він сам дав один тільки день.

Щиро здивувався Авгій, коли побачив перед собою уславленого Геракла, а надто як почув, що той узявся за один день вичистити всі його стайні.

– Та хіба один чоловік таке здужає? – спитав, не ймучи віри, елідський цар. – Якби зібрати людей з усієї моєї держави, то і вони не впоралися б за день.

– А я це зроблю сам-один, – спокійно відказав Геракл.

Ні, не зробиш! – затявся Авгій. – Закладаюсь, не зробиш.

І я закладаюсь, – усміхнувся герой. – Якщо я виграю, ти віддаси мені десятину твоєї худоби, гаразд?

Гаразд! – не замислюючись, погодився цар, певний, що Геракл неодмінно програє.

Покликали у свідки Авгієвого найстаршого сина Філея. Царевич розбив їм руки, а господар сказав:

Сьогодні, Геракле, будь моїм гостем, а завтра вранці можеш братися до діла.

Наступного ранку, тільки-но зарожевіли на небі промені-персти золотопашної Еос, Геракл вийшов з палацу, несучи на плечах вила й лопати. Він ішов не до стаєнь, а в ліс, до річки Пенею, що бурхливо мчала з гори свої хвилі.

За кілька кроків від берега Геракл став, скинув лев’ячу шкуру і заходився копати чималий рівчак униз, аж до стаєнь. Важка була робота, до снаги тільки могутньому героєві, – твердий, кам’янистий грунт ледь піддавався, і раз у раз лопати й кайла ламалися.

Цілий день, не розгинаючись, Геракл копав той рівчак, тільки поглядав часом на сонце, а тоді працював чимдуж далі. Докопавши рівчак аж до самих воріт царських стаєнь, Геракл нарешті спинився, обійшов мур і з протилежного боку вибив у ньому великий отвір. А тоді звелів челядникам не підпускати до стаєнь худоби, хоч сонце вже стояло на вечірньому прузі.

З палацу вийшов сам Авгій поглянути, що ж робить Геракл, та ніде його не бачив. Посміхнувся зневажливо цар, бо чистити стайні герой і не думав. А день уже потьмянів…

Та з лісу почулися глухі могутні удари – то Геракл з’єднував уже рівчак із Пенеєм. І ось прозорі, чисті струмені ринули новим річищем униз, просто до стаєнь, закрутилися на подвір’ї і понесли весь гній, солому, болото через отвір, пробитий у тому боці стіни.

Геракл мовчки дивився, як працює за нього вода. Звідусіль позбігалися люди, з натовпу чулися вигуки щирого захвату, радісний сміх, а царевич Філей уголос вихваляв Геракла, його розум і руки.

Довго вирувала вода, а тоді герой подався назад, до річки, завалив камінням рівчак, і вода знов пішла своїм плином. Усі стайні стояли чисті, вимиті водою, і останні промені призахідного сонця відбивалися в невеличких прозорих калюжах.

– А що, царю, програв? – весело крикнув Геракл до спохмурнілого Авгія. – Доведеться вранці твоїм пастухам відлічити мені десятину худоби, і я пожену її завтра додому.

– Чого поспішати, гостюй іще в мене в Еліді, – відказав знехотя цар.

– Ні, я не можу баритись. Адже Еврісфей уже придумав, мабуть, мені якусь іншу роботу.

То тебе прислав сюди Еврісфей? – жваво спитав Авгій. – Чого ж ти тоді правиш із мене худобу?

– Хіба ми не закладалися? – ображено мовив Геракл.

– Авжеж закладалися, я тому свідок, почувся дзвінкий голос, і царевич Філей став поруч героя.

– Припни язика! – заволав люто Авгій на сина. – Ану геть мені з-перед очей!

Та царевич незрушно стояв біля Геракла. І Авгій аж зайшовся криком:

– Геть звідси обидва! Гетьте обидва!

Так пар Еліди втратив і гостя, і сина.

Царевич Філей подався до родичів на острів Дуліхій, а Геракл, як слухняний раб, пішов до Мікен.

Переказ Катерини Гловацької

Прагнемо бути творчими читачами

1. Коли Геракл збагнув, яке важке завдання дав йому Еврісфей?

2. Визначте, які думки, почуття і настрої персонажів необхідно передавати, читаючи діалог Авгія і Геракла. Прочитайте цей уривок міфу в особах.

3. Чи згодні ви з тим, що звільнення від бруду Авгієвих стаєнь можна назвати подвигом? Обгрунтуйте свою думку.

4. Підготуйте переказ міфу від імені Геракла.

Цікаво знати

З міфів до нас прийшло чимало крилатих висловів, які стали постійними і часто вживаними. Немов на крилах, вони перелетіли з однієї мови до іншої, з давнини – в сучасність. Деякі з них пов’язані з міфами про Геракла. Так, коли йдеться про забрудненість або вкрай занедбану справу, на допомогу приходить вислів “авгієві стайні”. У наш час вживають і словосполучення “дужий, як Геркулес”.

Пес Кербер

Подвиг дванадцятий

Тепер Гераклові зосталося послужити царю Еврісфею востаннє, і від цієї думки радість, як сонце, осявала героя. Щоправда, цар загадував дедалі важчі завдання, а тепер, наостанок, зажадав від героя річ нечувану, неймовірну. Еврісфей звелів привести з підземного царства мертвих вартового пса Кербера, люте чудовисько, породження Єхидни й Тіфона. Кербер мав три голови па одній довгій шиї, велику гриву з отруйних гадюк, а замість хвоста у нього звивався дракон.

Цей пес вартував вихід із царства могутнього бога Аїда, де в непроглядному мороці блукають тіні померлих, і горе було тій нещасній, що знову рвалася на землю, на сонячне світло. Кербер кидався на неї, шматував, тяг назад, у чорний морок. А тоді вертав на своє місце, і звідти раз у раз чувся його лютий гавкіт.

Коли люди довідалися, що Геракл мусить привести до царя Еврісфея оте підземне страховисько, у Мікенах знявся лемент і плач: усі-бо жаліли свого улюбленого героя. Та цар не зважав на той плач і квапив Геракла. А Зевсів син спокійно вислухав примхливу царську волю і, як завжди, відразу зібрався в далеку дорогу.

Йдучи зеленими полями й луками, герой тішився ласкавим весняним сонцем і часто мимохіть йому всміхався – адже незабаром сонячне сяйво згасне для нього надовго, а може, й назавжди.

Що ближче підходив Геракл до ущелини Тенару,1 то тьмяніші ставали сонячні промені і навкруг робилося похмуро й непривітно. Небо повилося в сумні чорні хмари, що сховали ясне сонце, а з потрісканої землі здіймався отруйний, запаморочливий дух.

Ось нарешті чорне провалля, що веде до підземного царства мертвих. На якусь мить Геракл зупинився, важко зітхнув, а тоді рішуче ступив уперед.

Геракл пішов далі, туди, де на великому троні сиділи володар підземного царства Аїд та його люба дружина Персефона.

1 Тенор – скелястий мис на півдні Пелопоннесу (півострів на півдні Греції); давні греки уявляли, що серед його скель е вхід до підземного світу.

Страшно розгнівався спершу Аїд від того, що якийсь смертний зухвалець насмілився спуститися в його царство та ще й підійти до трону. Але, впізнавши славетного Зевсового сина, Аїд тільки похмуро спитав:

– Чого тобі треба, герою?

– Не мені, могутній Аїде, а цареві Еврісфею потрібний Кербер, я мушу привести його до Мікен.

– То що ж, забирай Кербера, коли його подужаєш, – відказав підступний Аїд. – Тільки ставлю тобі єдину умову: зумій побороти його без всякої зброї. А тепер можеш іти, шукай Кербера десь на березі Ахеронту1. І більше сюди не вертай.

Поміж стрімких чорних скель тихо, повільно і важко плинув Ахеронт, річка скорботи. Геракл стояв на березі й пильнував. Зненацька серед моторошної тиші почулося люте гарчання. Та звір запізнився: Геракл перший стрибнув і щосили стиснув собаці шию. Скажено крутилися й гарчали три собачі голови, та не могли дістати героя. Дракон, що був у Кербера замість хвоста, вп’явся в Геракла, однак той на це не зважав. Дужче й дужче стискав він бридку шию, аж поки знеможений пес упав йому до ніг.

Тоді Геракл затяг Керберові на шиї ланцюг і поволік звіра до Харона. Старий перевізник, похмурий, насуплений, видно, знав уже Аїдову волю, бо мовчки перевіз обох на той бік, і герой потяг підземного пса стрімкою стежкою вгору.

Поволі яснішало, чорний морок відступав перед сонячним сяйвом, і Кербер занепокоївся, став опинатися, що далі, то дужче, але Геракл, і на мить не спиняючись, тяг його вгору.

Ось і сонце, блискуче, прекрасне. Герой аж засміявся, така буйна радість його пойняла. А підземний пес одвертав очі від сонця і люто гавкав, тільки піна летіла навкруги з його трьох пащ. Там, де падало клоччя тієї піни, трава мерхла і ставала страшною отрутою.

Коли мікенці побачили триголове чудовисько, що його на цепу тяг Геракл, усі кинулися врозтіч. Ніхто не попередив царя Еврісфея, і він не встиг сховатись у своїй улюбленій діжці, ба навіть вийшов знічев’я з палацу саме тоді, коли нагодився Геракл.

1 Ахеронт підземна річка скорботи, через яку човняр Харон перевозив душі померлих в царство Аїда.

Угледівши Кербера, цар пополотнів, затрусився і не міг ані зрушити з місця, ані здобутись на слово. Мабуть, тоді він уперше збагнув, який Геракл дужий, відважний. Принаймні, коли слуги віднесли напівпритомного царя до палацу, той ледве вимовив тремкими вустами:

– Герой тепер вільний… Хай іде…

Геракл подався додому, до своїх рідних Фів. Та спершу він розімкнув ланцюг, і звільнений Кербер миттю пропав з очей – одним скоком він опинився в підземному царстві іі став, як і раніше, біля виходу з нього на чатах.

Переказ Катерини Гловацької

Прагнемо бути творчими читачами

1. Перекажіть міф близько до тексту.

2. Завдяки чому в читача складається уявлення про пса Кербеpa?

3. Які фантастичні елементи присутні у міфі?

4. Хто з персонажів твору Джоан Ролінг “Гаррі Поттер і філософський камінь” нагадує вам пса Кербера? Чим саме?

5. Підготуйте характеристику Геракла за прочитаними міфами.

Цікаво знати

Чимало міфічних героїв “опинилися” на небі у вигляді сузір’їв. Такої честі був удостоєний і Геракл, умовні обриси якого можна знайти на карті зоряного неба під назвою сузір’я Геркулеса. Однак своє місце на небі одержали і тварини, з якими довелось боротися богатирю. Це лев і рак (саме він хапав Геракла за ногу під час його двобою з гідрою). Сузір’я Лева і Рака розташовані на стороні неба, протилежній сузір’ю Геркулеса, немов вони побоюються опинитися поруч з героєм. За віруваннями давніх греків, їх, за особливі заслуги на свою користь, увіковічила серед зірок Гера, яка всіляко протистояла Гераклові.

Підсумовуємо вивчене під час мандрівки “Стежками міфів”

1. Продовжіть речення: “Міфи – це…”.

2. Назвіть слово, якого не вистачає в цій схемі:

3. Як різні народи пояснювали у міфах походження світу?

4. Прочитайте уривок з поеми Тараса Шевченка “Кавказ”. Ім’я якого міфічного героя тут пропущено? У чому велич його подвигу?

За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

Споконвіку…

Там орел карає,

Що день божий добрі ребра

Й серце розбиває.

5. Поміркуйте, чому митці різних країн звертались до міфу про Прометея.

6. Назва якого міфу зашифрована в головоломці? Поясніть переносне значення цього вислову.

7. Як ви розумієте слова, винесені в епіграф до розділу?

8. Чим міфи приваблюють наших сучасників?

9. Які вистави, мультиплікаційні або кінофільми, створені за сюжетами міфів, ви дивились?

10. Порівняйте відомості про давньогрецьку міфологію, одержані на уроках історії стародавнього світу та зарубіжної літератури.

11. Що в людині цінували давні греки? Наведіть приклади з прочитаних міфів.

12. Напишіть твір на тему “Мій улюблений міфологічний герой”.

Цікаво знати

У давньогрецькій міфології є морське божество віщун Протей, який володіє багатьма знаннями і має здатність змінювати свій вигляд. Він може перетворитись на будь-кого і на будь-що – різних тварин, вогонь, воду, дерево.

Поміркуйте, чому майстерних перекладачів називають талантами з роду Протея.