Мідний вершник

У поемі, по суті, два головних герої: парубків Євгеній і пам’ятник – Мідний вершник.

Поема починається із вступу, у якому говориться про пам’ятник, як про живу істоту, що здатно думати й мислити.

На березі пустельних хвиль

Стояв він, дум великих полн…

Пам’ятник у поемі символізує Петра I, що построили Петербург, щоб у Європу прорубати вікно.

У першій частині поеми повествуется про осінній Петроград, у якому парубок Євгеній, бедный, але працьовитий. В один з осінніх днів він поспішає додому, засмучений своею долею

працею доставити й незалежність і честь. У той же час він думає про свою улюблену Парашу, що не бачив уже кілька днів. Придя додому, лягає спати. Уночі починається страшнейшее повінь, у місті паніка й плутанина, по вулицях пливе все, що можна – товари торговки, мости, труни з розмитого цвинтаря. Євгенію вдається врятуватися, і він піднімається на мармуровий лев і сидить там нерухомий. Його думки займає одне – доля коханої, що живе майже в самої затоки.

Друга частина поеми оповідає нам про те, що було після закінчення повені. Парубок поспішає до будинку улюбленої, і що ж бачить?

…Довідатися не може. Вид жахливий!

Всі

перед ним завалено;

Що скинуто, що знесено…

Євгеній підбігає до будинку Параші і його погляду відкривається жахлива картина:

От місце, де їхній будинок коштує;

От верба. Були тут ворота,

Знесло їх, видно. Де ж будинок?

Як тільки парубок розуміє, що ні будинку, ні його улюбленої більше ні, він втрачає розум, і починає дико реготати. Наступного дня народ, відправившись від повені, живе своїм життям: хтось іде на службу, торговці відкривають підвали й вираховують збитки, сподіваючись їх відшкодувати на майбутніх покупцях. Лише один Євгеній не оправляється після потрясіння. Він іде із квартири, живе на пристані, харчується тим, що йому подадуть. Так проходить час до осені. В один з дощових днів Євгеній спить у пристані, а прокинувшись, раптом жваво згадує те, що колись увергнуло його в божевілля. Не розуміючи, куди йде, він рухається до Мідного Вершника, до тому, чиєю волею фатальної над морем місто заснувалося. Євгеній не знаходить собі місця, дивлячись на пам’ятник і раптом йому починає здаватися, що Мідний Вершник, зірвавшись із місця, мчиться за ним. Євгеній біжить, але його всюди переслідує тупіт копит. З тих пор Євгеній, проходячи через площу, над якою піднімається Мідний Вершник, знімав свій капелюх, опускав ока й скоріше йшов стороною.

Не придя в себе після повені, і довго не проживши, Євгеній умирає незабаром.

Знайшли безумця мого,

И відразу хладный труп його

Поховали заради бога.

Так завершується поема А. С. Пушкіна Мідний Вершник


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Мідний вершник

Categories: Нові твори

Links