Ми – творці своєї долі (твір-роздум)

ТВОРИ НА НЕЛІТЕРАТУРНІ ТЕМИ

Ми – творці своєї долі (твір-роздум)

Розмірковуючи над темою твору, я згадав давню притчу про те, як один мандрівник зустрів чоловіка, який носив важке каміння.

-Що ти робиш? – спитав мандрівник.

-Чи ти не бачиш? Камені ношу, будь вони прокляті, – відповідає чоловік.

Мандрівник пішов далі і зустрів іншого чоловіка, який теж переносив каміння. Цей незнайомець сказав, що заробляє собі на життя.

Спитав мандрівник про те ж саме й третього чоловіка і почув горду відповідь: “Я будую храм”.

Людина,

яка пишається своєю важкою роботою, будуючи храм, будує і саму себе, адже ця робота – основа людської гідності, вона пов’язує кожного з іншими людьми.

У сучасному світі фізична праця вважається нудною і непрестижною. Молодь часто думає, що бути все життя хліборобом чи робітником – це значить залишитися невдахою. Та, на щастя, так думають не всі.

Мій дідусь – людина розумна, талановита. Він дуже добре вчився у школі, перечитав безліч книжок, цікавиться науками, розв’язує найскладніші кросворди, але все життя працює шевцем. Він уміє не тільки відремонтувати, а й пошити складну модель взуття.

Його знають не лише в нашому мікрорайоні, а й у всьому місті, адже дідусь приносить людям радість своєю роботою. Він шиє нестандартне взуття людям, які через якісь фізичні негаразди не можуть взувати фабричні вироби; танцівникам, взуття яких має бути і міцним, і красивим; жінкам, які хочуть мати ексклюзивну річ. Та, разом з тим, дідусь залюбки відремонтує зношені черевики бабусі, яка звикла саме до них чи не може дозволити собі обнову. І треба бачити, як майстер обережно бере старі черевики, як розкладає їх на цупкому фартусі, неначе вирішується доля якоїсь істоти.

Дідусь рідко дивиться телевізор, майже не користується комп’ютером. Його найбільшою втіхою завжди була хороша книга. Він зумів прищепити любов до читання і своїм дітям, і нам, онукам. Буває, відірветься ввечері від книги, гляне поверх окулярів і раптом скаже найважливіші слова, які не викинеш ні з душі, ні із серця. Якось дідусь промовив: “Люди завжди повинні залишатися людьми. Можна ходити в латаному взутті, але з латками на совісті жити не можна”. Я довго думав над цими словами і дійшов висновку, що людина навіть наодинці із собою не повинна робити те, за що перед іншими соромно. Ми маємо бути хазяями своєї справи, а значить, і своєї долі. Мені жаль тих, хто береже свої сили для відпочинку. Вони живуть немов уривками, а у справі, якій присвячують життя, просто існують. Я впевнений, що авторитет людини не залежить від місця роботи чи кількості грошей. Можна відмовитися від королівства, щоб вирощувати капусту, можна і в простій, на перший погляд, роботі, бути творцем, якщо ти будуєш храм своєї душі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Ми – творці своєї долі (твір-роздум)

Categories: Твори з літератури

Links