Метафізика абсурду та етика трагічного стоїцизму в романі “Чума”

За жанровою природою твір Камю – це роман-притча, належить він до поширеного в новітній інтелектуальній прозі жанру, що характеризується універсальністю й багатозначністю змісту. До того ж “Чума” Камю – одне із примітних явищ у цьому жанрі, поряд із “Процесом” і “Замком” Кафки, “Котлованом” і “Чевенгуром” Плато-нова, “Санаторною зоною” Хвильового, “Володарем мух” і “Шпилем” Голдінга тощо. Фабула роману-притчі алегорична, вона позначена смисловою багатозначністю і несе в хобі потенційну можливість

“прикладання” до різних сфер дійсності, різних її явищ, процесів, структур. Тим самим романи-притчі нового часу наближаються до міфу й набирають рис романів-міфів, нерідко зливаючись з ними.

Фабула роману “Чума” – хроніка чумного року в Орані, жахливої епідемії, яка вкинула городян у безодню страждань і смерті. Написана ця хроніка людиною, що визнає лише факти й прагне до точності їх викладу, нічим не поступаючись заради оздоб стилю, її автор – доктор Ріє, який за своїм інтелектуальним складом, і за характером занять шанує розум та логіку і не приймає двозначності, хаосу, ірраціональності.

Але це стосується лише “хроніки”, тобто притчової фабули, сама ж чума, образ, що витворюється всім романом, – міфічно багатоплановий і ба-гатозначний. Чума у Камю – це не тільки фашизм, “коричнева чума”, як тоді називали його в усій Європі, а й зло взагалі, так би мовити, метафізичне зло, невіддільне від буття. Але й цим не вичерпується “супер образ” роману: чума – це й абсурд, який тут осмислюється і як форма існування зла, і трагічна “доля людська”, бо зло нездоланне.

“Чума” Камю – роман філософський, і природно, що на першому плані в ньому філософська проблематика, філософське, тобто узагальнено-універсальне трактування зла в контексті людського буття. Саме так і осмислюється чума головними героями роману, інтелектуалами Ріє і Тарру, устами яких найчастіше говорить автор. Для них чума, зло – це щось невіддільне від людини та її існування; найнебезпечніша ж вона тим, що навіть той, хто не хворий, все одно носить хворобу у своєму серці.

В контексті роману чума – універсальна метафора зла в усій його багатоликості й нездоланності. Стан “зачумленості” – стан, якого майже нікому не вдається уникнути, а його подолання вимагає постійної мобілі-зації волі, духовних і моральних сил особистості. Бути “зачумленим”, за Камю, – це не тільки чинити насильство, а й не повставати проти нього. “Зачумленість” – не лише готовність убивати, а й примиренність із тим, що вбивають. Всі люди тою чи іншою мірою перебувають у невіданні, це сумна “доля людська”, бо абсолютне знання неможливе. Найстрашніше зло, резюмує автор, це невідання, яке вважає, що йому все відоме і тому можна вбивати. Тут Камю спирається на історичний досвід XX ст., моторошний досвід нацистської Німеччини й більшовицької Росії.

Люди доброї волі можуть перемогти конкретне зло, але їм ніколи не досягнути перемоги над злом у світобудові. “Що таке чума?” – питає Тарру у доктора Ріє, і той, додумавши, відповідає: “Нескінченна поразка”. І тому у фіналі роману, слухаючи радісний гамір городян, які святкують звільнення міста від чуми, доктор Ріє думає про те, до будь-яка радість перебуває під загрозою, бо він знає, що “бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає” і що знову, “можливо, настане день, коли на лихо і як наука людям чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста”.

Слід, проте, зазначити, що Камю непокоїло не так зло саме собою, як позиція людини перед цією невблаганною реальністю буття. А це означає, що не метафізика зла, а гуманістична етика виходить на перший план у романі “Чума”. Свідомість того, що остаточна перемога над злом недосяжна, не паралізує розум і волю головних героїв роману, їхньої готовності самовіддано боротися з чумою. Автор шукає в людині ті сили, ті потенції, які піднімають її супроти зла, і знаходить їх передусім у моральній природі людини. Це, до речі, зближує його позицію з віковою традицією французької культури, зокрема з письменника-ми-моралістами XVII ст. й просвітниками XVIII ст.

Роман “Чума” цікавий і як художнє явище. Написаний у підкреслено стриманій і об’єктивній манері, у формі хроніки однієї епідемії, а хроніка, чи роман-хроніка, яку відомо, найбільш об’єктивізований жанр, спрямований передусім на фіксацію подій. Справді, роман “Чума” в його філософсько-інтелектуальному змісті можна розглядати як своєрідний авторський монолог, розбитий на окремі партії, вручені різним персонажам. Втім, це природна річ для філософського роману.

III. Бесіда за змістом роману. Система образів, тематика, проблематика роману

Визначити під час бесіди:

1) Метафізика – це філософська наука, яка в усій зміні явищ шукає закономірність і зв’язок між ними.

2) Абсурдний – безглуздий, сповнений протиріч.

3) Метафізика абсурду – пошуки зв’язків між подіями у безглуздому, сповненому протиріч світі – пошуки сенсу буття в жорстокому абсурдному світі.

4) За стоїками, усі гріхи – це саморуйнування, хвороба душі. Правильні вчинки і справи – гарантія людського щастя. Правильно бажати – це розвивати свою особистість на противагу всьому зовнішньому, не покірним долі, не схилятися перед будь-якою силою (до стоїків належали: Зенон із Кітона, Марк Аврелій Антоній).

IV. Висновки, зроблені учнями (чому саме визначаємо роман “Чума” як твір екзистенціальний, що таке метафізика абсурду і як вона розкривається в романі, що таке етика трагічного стоїцизму і як вона розкривається в романі)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Метафізика абсурду та етика трагічного стоїцизму в романі “Чума”