МАРО, Клеман

(1496 – 1544)

МАРО, Клеман (Marot, Clement – 23.11.1496, м. Кагор, дел. Ло – 10.09.1544, м. Турин) – французький поет.

Маро народився у південному містечку Франції – Кагорі, у сім’ї поета-“риторика” Жана Маро. Він навчався у школі при Паризькому університеті, згодом був пажем у Н. де Невіля, під керівництвом якого опановував мистецтво фехтування і верхової їзди. Певний час Маро числився клерком, не стільки займаючись юриспруденцією, скільки беручи участь у галасливих зібраннях братства Базоші і в театральних постановах, які влаштовувала

корпорація “Безтурботні хлопці”. Перша поетична спроба Маро – переклад еклоги Вергілія – датується, найвірогідніше, 1512 р. Особливо інтенсивно Маро почав займатися поезією в 1514-1515 pp. Відтоді до 1526 р. тривав перший, “учнівський”, період літературної діяльності поета.

Основна подія у житті Маро у ці роки – вступ на службу у 1519 р. до сестри Франциска І – Маргарити, майбутньої королеви Наваррської. Спілкування із цією освіченою жінкою залишило помітний слід у свідомості поета. Маро розпочав творчий шлях як відданий учень “великих риториків”. Він наслідував їх у “Храмі Купідона”, “Посланні

Магелонни” і “Посланні без посадовця”. Проте незабаром Маро, не без впливу придворного оточення Маргарити, почав розвивати в собі якості, котрі стали прикметними рисами його творчості, – відчуття художньої міри, витонченість і дотепність, уміння жваво та захоплено оповідати, тонка спостережливість.

У Маро неухильно посилювався інтерес до відтворення чуттєвої сторони світу, різноманітних зорових вражень, як це спостерігаємо, наприклад, у посланні “Із табору в Аттіньї принцесі Алансонській”(1521). Поет майстерно зобразив тут мальовничу строкатість воєнного табору, какофонію шумів, фарб, рухів. Використовуючи професійні терміни, характерні звороти солдатського мовлення, рельєфно виділяючи потрібні деталі, він створив виразні образи воїнів.

Маргарита Наваррська відіграла важливу роль у становленні не лише естетичних смаків, а й світогляду М. Саме за її посередництва поет познайомився з ідеями т. зв. “євангелістів”, зблизився з реформаційним рухом. Нові віяння створили передумови для якісних змін. Наступний етап творчості Маро тривав із 1526 до 1534 р. Це період творчої зрілості та літературної слави (у 1532 р. численні анонімні публікації дали поетові привід видати повне зібрання творів – “Клеманова юність” – “L’AdoIescence Clementine”). Переломну роль у житті Маро відіграв 1526 р.

У цьому році помер Ж. Маро – і Клеман зайняв посаду батька при дворі Франциска І, котрий у цей час опікувався гуманістами і терпимо ставився до реформаційного руху. Водночас дещо раніше, у тому самому 1526 p., церковна влада почала переслідувати осіб, запідозрених у співчутті протестантству, і домоглася, зокрема, ув’язнення Маро.

Літературна діяльність Маро цього періоду розвивалася у декількох напрямах. Поміж творів, які Маро мав писати як придворний поет, домінують не парадні вірші, а віршовані мініатюри, у яких змальоване переважно повсякденне і галантне життя двору. Вони утворюють цікаву, багату на побутові деталі світську хроніку часу.

Значнішою є любовна поезія Маро, особливо цикл, присвячений, на думку А. Лафрана, Анні Алансонській. Зазвичай, коли йдеться про любовні вірші Маро, відзначають їхню граційність і дотепність. Проте за витонченою та стриманою формою любовної лірики приховуються натяки на почуття, що сповнювали його душу, на відзвуки його надій і розчарувань. Усе це стосується переважно пісень, рондо й епіграм, а не елегій, у яких Маро розробляв любовну тему у більш абстрактному плані. Любовна лірика Маро розмислова та наївна, але їй притаманні тонкий душевний такт, почуття внутрішньої гідності та,- що найважливіше, – стихія народної творчості.

Центральне місце в поезії Маро займають послання. У цьому жанрі особливо яскраво проявилася новаторська роль поета. У період між 1526 і 1534 р. він створив декілька найприкметніших послань, зокрема “Другу Ліону”, “Королю, з проханням звільнити із в’язниці”, “Королю, з проханням призначити на батькову посаду”, “Королю від обікраденого поета”. Послання Маро розмаїті за змістом і відтінками. Поміж них трапляються послання-міркування, віршовані новели, байки та сатири.

У посланнях проявилася нестримна дотепність Маро, його майстерність оповідача та вміння створювати образи – типи, які запам’ятовуються. У посланні “Королю від обікраденого поета ” (1531) чергуються, не порушуючи художньої єдності, вступна моралістична сентенція, в гумористичному тоні розказана новела, пронизаний елегійним сумом відступ, звернення до короля, яке попри формальну бурлескність містить серйозні натяки, і, нарешті, врочистий, витриманий в одичному тоні заключний акорд. Маро змалював образи трьох персонажів. Це злодійкуватий слуга поета, любитель поїсти і випити, пройдисвіт, але водночас веселун і улюбленець дівчат; король – ренесансний державець, котрий любить послухати розповіді про цікаві пригоди простих людей, але здатний одразу ж проявити владну натуру володаря; і це, нарешті, вентральний образ поета, людини багатої і тонкої душі.

Звернення до послання, як і праця над елегією та епіграмою, свідчили про зацікавленість Маро античною культурою. Проте внутрішньо ці жанри залишилися в нього пов’язаними із суто національною літературною традицією. У посланнях поета зустрічаються не лише сюжетні мотиви, жарти і каламбури, що ведуть походження від фабліо, фарсів і соті. У них відчутні і відзвуки поетичної манери Ф. Війона, творчість котрого Маро високо цінував, а його твори перевидав у 1532 р.

Зіткнення з владою та знайомство із катівнями Шатле справили значний вплив на свідомість Маро, розбудивши в ньому сатирика. У тому самому році він написав поему “Пекло” і “L’Enfer”) – одне із найзначніших досягнень ренесансної сатири. У цій поемі Маро, відштовхуючись від особистих вражень, розвінчав тюремні звичаї свого часу та беззаконня судової влади, повстав проти тортур і знущання над людиною.

У 1534 р. Франциск І різко змінив своє ставлення до Реформи та гуманізму. Через загрозу арешту Маро змушений був утекти за кордон, в Італію. З 1534 до 1536 р. він знаходився у Феррарі, при дворі місцевого герцога, а потім у Венеції. Період першого вигнання відіграв значну роль у творчому розвитку М. Поет і раніше жваво цікавився античною літературою. У 1530 р. він опублікував переклад двох книг “Метаморфоз” Овідія. Проте в Італії Маро особливо посилено почав займатися латинською мовою та вивчати античну спадщину (Овідій, Вергілій, Марціал) та італійську поезію. У цей період він створив оригінальний тип сатиричного послання, т. зв. “coq а Гапе” (“плутанки”), які за зовнішньою хаотичністю поетичної думки, що перестрибувала з одного предмета на інший, приховували завуальовані, але гострі натяки на тогочасні політичні проблеми.

Наприкінці 1536 р. королівська амністія дала Маро можливість повернутися на батьківщину. Розпочався заключний етап у творчому шляху поета. Маро подався перш за все в Ліон, де літера-тори-гуманісти влаштували йому урочисту зустріч. Центральне місце у творчій діяльності Маро цих років, котрий видав у 1538 р. збірку своїх творів і написав багато віршів на випадок, займає переклад псалмів Давида. Псалми Маро (їх усього 50) вирізняються значним ритмічним розмаїттям, багатством строфічних побудов, музичністю вірша. Вони відіграли значну роль у розвитку французької лірики, підготувавши майбутнє народження та розквіт жанру оди у 2-ій пол. XVI ст. Вони спричинили і значний суспільний резонанс, заживши популярності поміж гугенотів. Ця обставина (після появи у 1542 р. нового королівського едикту, спрямованого проти прихильників протестантського руху) змусила Маро вдруге втікати за кордон, цього разу у Женеву. Там поет незабаром законфліктував з кальвіністською владою міста. Покинувши Женеву, Маро мандрував містами Північної Італії. Розлука з батьківщиною загострила в ньому патріотичні настрої. Особливо прикметне у цьому плані “Послання графу Енгієнському з приводу його перемоги біля Черізолі”, де поет уславлює могутність Франції та її перемоги. Він обіцяє у майбутньому знехтувати камерними темами та присвятити себе монументальним епічним творам. У пізній творчості Маро посилюються тенденції, які безпосередньо визначають наперед поетичну реформу “Плеяди”. Проте самому поетові не судилося розвинути ці передумови. Він помер у вересні 1544 р. у Турині.

Українською мовою окремі вірші Маро переклав М. Терещенко.

За Ю. Віппером


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


МАРО, Клеман

Categories: Біографії

Links