Людина на війні (на прикладі ранньої прози В. Быкова)

Василь Биків один з найвизначніших вітчизняних письменників, що протягом довгого років творчої роботи залишився вірний темі війни. Він пише тільки про війну, не знаючи утоми й немов боячись не встигнути розповісти читачеві, як губительно позначилася Війна на душах людей. Василь Биків, як і Юрій Бондарев, Георгій Бакланів, належить до числа письменників-фронтовиків, які не понаслышке знали, що таке фронт і передова. Биків воював до кінця війни на Південно-Західному фронті

И, по суті, йому не треба було нічого придумувати про неї у своїх книгах.

Всі тяготи війни він виніс на власних плечах. Це був досвід, гаряче й глибоко пережитий. “Я не можу відскіпатися від думки, писав Ч. Айтматов, що доля зберегла нам Василя Быкова, щоб він, пройшовши горно війни, вистраждавши сповна гірке лихоліття партизанської Білорусії, сказав би в післявоєнній літературі своєї таємної, неповторної, сповненої нещадної правди й сыновней болю слово від імені всіх тих, тодішніх вісімнадцятирічних, якої випало, мабуть, саме важке трагічна й героїчна доля”.

Биків писав про війну такий, який вона була в стражданнях і крові. Він писав про людей, які в умовах цієї війни поводилися

по-різному, проявляючи й боягузтво, і героїзм. Мабуть, саме в цьому аспекті Биків нам найцікавіший

Цікавий тим, що показує логікові людського поводження в екстремальній ситуації, оголює його внутрішнє щиросердечне протиборство. Це дозволяє письменникові глибоко зрозуміти народну, людську правду про війну. У ранній військовій прозі (“Фронтова сторінка”, “Пастка”, “Журавлиний лемент”, “Третя ракета”) Биків далекий від хрестоматійного глянцю в показі військових подій, далекий від показу помилкового героїзму, помилкових почуттів. Герої його вражають правдою характерів, вірогідністю взаємин. Вони вірять, що гинуть не дарма, що ворог все-таки буде зупинений

Зі зброєю в руках гинуть старшина Карпенко, учений Фишер, Ванька Свист, що тримають оборону на переїзді (“Журавлиний лемент”). Тяжкопоранений Іван Щербак кінчає життя самоубийством. щоб дати можливість своєму товаришеві врятуватися від гітлерівців (“Фронтова сторінка”).

Не пропустивши танки, гинуть “сорокапятчики” старшого лейтенанта Жовтих (“Третя ракета”). Деякі, щоправда, не витримують, під тиском обставин стають трусами й зрадниками. Такі Іван Пшеничний в “Фронтовій сторінці”, Задо-Рожный в “Третій ракеті”.

Рибалка в “Сотникове”. Фігури ці взяті Быковым не випадково. Автор хоче підкреслити, що боягузтво неминуче спричиняє лицемірство, самообман, роздвоєність

Людина, позбавлена мужності, втрачає не тільки власне достоїнство, але й повага навколишніх. Проблема відповідальності людини от що хвилює Быкова вже в ранній прозі. Потрапляючи в ситуацію вибору, його герой проявляє свою духовну

Людську істину. Люди сильного характеру, здатні на самопожертву, Карпенко й Свист в “Журавлиному лементі”, Кри-Вінок і Попів в “Третій ракеті”, Климченко в “Пастці”. На цих людей завжди можна покластися: вони не підведуть. Вони непохитно й мужньо переносять всі тяготи війни, її нелюдські випробування й у той же час залишаються звичайними людьми із природними, простими мріями про кінець війни, про здоров’я, про життя. “Їм, пише Биків, автор ” Фронтової сторінки”, хотілося тільки одного дожити до кінця війни

Тільки б здолати фашизм, дочекатися перемоги, побачити хоча б один мирний день без вогню й крові, і більше, здається, нічого б не потрібно було. Вони згодні були б на будь-яку роботу, на саме скромне місце в житті, їм усюди був би бажаний спокій після того пекла, що вони пережили на фронті”. Своїми першими військовими повістями Биків звернув увагу на те, що не кожна людина здатна на геройство, але кожний повинен і може відповідати за чинені вчинки. Може бути, саме свідомість відповідальності керує вчинками Фишера: не підготовлений до війни, він ціною власного життя попереджає товаришів про появу німців

Те ж почуття змушує Тимошкина вперто йти до своїм, незважаючи ні на що:”…розпач і гнів стискали його горло, коли він згадував Скварышева, Кеклидзе, Щербака й багатьох інших славних хлопців, що, занесені снігом, навіки залишилися на широких просторах угорських рівнин. Крізь сльози він нічого не бачив навколо, крім далекого вогню, що тихо мерехтів на чиїйсь передчасній залізній могилі. Вогонь і вів його в темряві ночі від загибелі до життя, туди, до своїм”. Саме бажання будь-що-будь установити справедливість змушує героя вірити, боротися й не утомлюватися жити

Адже тільки тоді людина може виявити велику силу духу, коли ставить перед собою високі завдання, навіть якщо цим прирікає себе на смерть. В остаточному підсумку тільки в боротьбі до людини приходять успіх і перемога над собою. Це відбувається з героєм розповіді “Смерть людини”, що, будучи важко пораненим, болісно переборює кожний метр шляху, зважившись на самовідданий учинок, Здається, що ті приклади, про які розповідає Биків, виявляють величезний духовний потенціал, схований у людині. Не випадково фашисти писали про фанатизм радянських людей, внутрішній мир яких був просто недоступний їхньому розумінню. Ще раз хочеться підкреслити, що в описі людини на війні письменник уникає однобічного зображення: адже людина постійно міняється, проявляє те одні, те інші якості

Всі герої быковских повістей, дуже різні по характері, віку, темпераменту, об’єднані одним: почуттям честі, свідомістю того, що вони виконують свій військовий борг, умінням брати на себе відповідальність у труднейших життєвих ситуаціях. Самий головний подвиг цих людей це перемога над собою, над своєю утомою й болем, що і є саму головну заставу духовної міцності людини


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Людина на війні (на прикладі ранньої прози В. Быкова)

Categories: Нові твори

Links