Люди, які оточують Доріана Грея

Здавалося б, парадоксальну думку про мистецтво вклав О. Вайльд в уста одно­го з героїв свого роману лорда Генрі: “Мистецтво не впливає на діяльність люди­ни, – навпаки, воно паралізує прагнення діяти”. Проте створений талантом ху­дожника Безіла Холлуорда портрет Доріана Грея викликав у нього масу емоцій, а сам Доріан був у захваті від творіння. Дивлячись на своє зображення. Доріан про­мовив із сумом: “Якби старів цей портрет, а я назавжди залишився молодим. За це я віддав би все!.. Душу б віддав за це!”

Лорд Гаррі, вперше (і перший!)

побачивши творіння Безіла, сказав: “Це най­краща твоя робота, Безіл, краща за все, що ти написав”. А трохи згодом він додав: “Це один із шедеврів сучасного живопису”.

Обом сподобався портрет, а Доріан закохався у своє зображення.

Але що відбувається далі? Немов чарами, бажання Доріана починає збуватися. Замість нього старіє зображення на портреті, а сам він залишається молодий. Зо­бражений на полотні наче убирав у себе все огидне, що скоював у своєму житті Доріан Грей. Звісно, портрет не міг вже розчулювати Доріана. І тут ми знову при­гадаємо слова лорда Генрі, що мистецтво не спонукає людину до дії.

Портрет не залишив байдужим Доріана. Він його сховав, щоб ніхто не бачив, як змінюється він сам, а потім вдарив власне зображення ножем.

Такий портрет написала щира, добропорядна людина, яким був художник Безіл Холлуорд. Він щиро любив Доріана, навіть намагався так зробити, щоб лорд Генрі і Доріан не зустрічалися, ім’я Доріана Безіл теж не казав. Чому? Він знав, якою людиною був лорд Генрі. Безіл казав йому: “Ти не знаєш, що таке справ­жня дружба, Гаррі. Та й ворожнеча справжня тобі теж невідома. Ти любиш усіх, а любити всіх – означає не любити нікого. Тобі всі однаково байдужі”. Безілу було прикро, що Доріан Грей все ж таки близько зійшовся з лордом Генрі. Здається, що він з першого дня знайомства мав вплив на Доріана. Що було спільного між ними, адже різниця у віці була чималою – десять років. Цей бездоганно одягну­тий чоловік був циніком, і мати вплив на Доріана не намагався, бо казав, відпові­даючи на слова Доріана: “…ви насправді вадливо впливаєте на інших?” – “Гарно – іо впливу не існує… Будь-який вплив сам по собі аморальний… впливати на іншу людину – означає передати йому свою душу…” Між тим Доріан Грей підпадає під вплив лорда Генрі, він вже не так часто зустрічається з Безілом Холлуордом. Може, їхні стосунки з лордом Генрі і зробили свою чорну справу? Кажучи, що впливати на іншу людину він не збирається, лорд Генрі лукавив. Його вразила іс­торія про рідних Доріана; він, залишившись наодинці із собою, багато думав про Доріана. Він знав, що Безіл Холлуорд якось особливо ставився до хлопця, і вирі­шив, що “йому слід стати для Доріана Грея тим, чим Доріан, сам того не знаючи, став для художника, що створив його прекрасний портрет. Він намагатиметься підкорити Доріана, – власне, він вже наполовину цього досяг, – і душа чудово­го юнака належатиме йому. Як щедро обдарувала доля це дитя Любові і Смерті!”

Лорд Генрі пильно придивлявся до Доріана, якось болісно сприйняв його за­хоплення актрисою Сибілою Вейн. І коли він почув, що Доріан пожалкував, роз­повівши про дівчину, лорд Генрі відповів: “Ви не могли не розповісти мені, До – ріане. Ви все життя повірятимете мені все”. Але ж чому? Навіщо лорду Генрі ніручатися у чуже життя? Адже те, що Доріан в когось закохався, не викликало в нього ні прикрості, ні ревнощів. Лорд Генрі людей робив об’єктом своїх спосте­режень. Це, на мій погляд, аморально. Коли Доріан відштовхнув від себе Сибілу і сталася трагедія, лорд Генрі навіть не виказує співчуття. Він не пропонує Дорі – лну піти до родини Сибіли – каже про красу Доріана і пропонує… їхати в клуб. Що це за людина? Немає для лорда Генрі нічого святого, він нікого не любить, v нього немає ніяких, окрім Доріана, прихильностей, та може, і з Доріаном був ілк, за звичкою? Лорд Генрі не може глибоко відчувати людину, для нього існу­ють тільки ті речі, які можна купувати, існують задоволення – він живе бездумно, живе сьогоденням, а про майбутнє не думає. Чому саме після останньої зустрічі і лордом Генрі Доріан поспішає у кімнату, де він сховав портрет? У розмові з Гаррі Доріан вимовляє: “Я вже не той… Я вирішив змінитися… і відчуваю, що змінив ся на краще”. Зараз, після зустрічі з лордом Генрі, думки, що останнім часом не покидали Доріана, знову почали переслідувати його. Ні, не смерть Безіла бенте жила його – він не міг пробачити художнику портрет, який зіпсував йому життя, смерть власної душі, мертвої душі у живому тілі. Про все це він думав, коли рої мовляв з Гаррі.

Може, життя Доріана Грея склеїлося по-іншому, якби поруч із ним був Безіл? Художник – антипод лорду Генрі. Це дійсно справжня людина, яка вміє відчува ти чужий біль, співчувати. Як здивувався Безіл Холлуорд, дізнавшись, що Доріан був в опері саме тоді, коли Сибіла лежала мертва. Художник відчув зміни в юна­кові, і він вимовляє: “Ви розмірковуєте, як людина без серця, що не знає жалю. Все це вплив Гаррі….” Безіл знову зустрінеться зі своїм улюбленцем за кілька го­дин до власної смерті.

Ця людина, яку Безіл Холлуорд колись малював, все життя була йому доро­гою. Він відчував, що не може нічого зробити, щоб захистити його від жорстокого світу, від впливу лорда Генрі. Безіл не міг залишатися байдужим і зараз, коли До­ріан був такий далекий від нього! Як болісно сприймав Безіл усе, що відбувалося навколо ім’я Доріана. Все, що він чув про нього, краяло його серце. У свій остан­ній день художник прийшов до Доріана, щоб з’ясувати, як допомогти йому. Безіл питав Доріана, чому про Грея він чує стільки поганого; чому лорд Стейвлі, почув­ши ім’я Доріана, з презирливою гримасою каже, що небезпечно знайомити його з гідною жінкою, а герцог виходить із кімнати, коли туди входить він, Доріан? І не вдогад було Безілу Холлуорду, що кожне його слово дратувало його колишнього друга і врешті-решт довело до того, що Доріан вирішив показати художнику його ж творіння, а заодно – свою душу. Ні, Доріан ще не замислив вбивство. Але коли Безіл запропонував допомогу Доріану, сказавши, що він готовий молитися, щоб повернути того Доріана, якого він колись любив, Грей вихопив ніж і почав за­вдавати удар за ударом. Він шаленів, не відповідав за свій вчинок, бо вже давно втратив свою душу…

Дві людини були близькими Доріану в юності. Один – втілення добра, чуй­ності, честі, другий – цинік, безпринципна людина, в серці якої не було ані тепла, ані співчуття. Доріан Грей зробив свій вибір. Лорда Генрі приваблювала зовнішня краса – про душу він не хотів навіть думати – це нудно, і навіщо ви­трачати на когось свій час, свою увагу, когось кохати – треба бути вільним Дорі­ан Грей потягся за такою філософією, йому це було зручно: авжеж, навіщо витра­чати себе? А потім раптово зрозумів: ні, жити так не можна, треба змінитися, але вже було занадто пізно: дивлячись на портрет, він побачив душу, чорну, брудну, жорстоку. І вирішив знищити її, тобто себе. Зрозуміти своє нікчемне життя допо­міг йому, як це не парадоксально, лорд Генрі…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Люди, які оточують Доріана Грея

Categories: Шкільні твори

Links