Луїс де Гонгора-и-Арготе “Полифем і Галатея”

Прекрасний рясний острів Сицилія, “ріг Вакха, сад Помони”, золотяться його родючі ниви, як сніг біліє вовна овець, пасущихся на гірських схилах. Але є на ньому навідне жах місце, “притулок для моторошної ночі”, де завжди панує тьма. Це печера циклопа Полифема, що служить йому й “глухим чертогом”, і темним будинком, і просторим загоном для його овечих черід. Полифем, син владики моря Нептуна, – гроза всієї округи

Він ходяча гора мускулів, він так величезний, що на ходу приминає дерева як билини, а могутня сосна служить йому

вівчарським ціпком. Єдине око Полифема горить як сонце посередині чола, пасма нечесаних волось “спадають брудно й вразлет”, мішаючись із буйною поросллю бороди, що закриває груди. Лише зрідка він намагається зачесати бороду незграбними пальцями. Цей дикий велетень любить німфу Галатею, дочку Дориди, морської німфи. Безсмертні боги щедро обдарили Галатею красою, Венера наділила її “принадністю Грацій всіх”. У ній злиті воєдино всі відтінки жіночності, і сам Амур не може вирішити, що більш впору прекраснейшей з німф – “сніг пурпурний иль пурпур сніговий”. Усе чоловіка острова чтут Галатею
як богиню

Орачі, виноградарі й пастухи приносять на берег моря дарунки й покладають їх на вівтар Галатеї. Але в тім шануванні більше страсті, ніж віри, і палкі юнаки марять про любов прекрасної німфи, забуваючи про денні праці. Але Галатея “снігу холодней”, ніхто не має сил розбудити в ній відповідне почуття

Один раз у розпал денної жари Галатея засипає в чаші на березі струмка. У те ж місце приходить юний красень Акид, стомлений палючою спекою – / “пил у волоссях, / піт на чолі”. / Збираючись угамувати спрагу прохолодною водою, він відмінюється над струмком і завмирає, побачивши прекрасну діву, чий образ подвоєний відбиттям у воді. Акид забуває об всім, його губи жадібно вбирають “кришталь текучий”, у той час як погляд настільки ж жадібно впивається “кришталем застиглої”.

Акид, породжений від чудової Симетис і козлоногого сатира, настільки ж доконаний, як доконана прекрасна Галатея. Його вигляд простромлює серця як стріла Купідона, але тепер, побачивши краси Галатеї, він сам охоплений любовним томлінням. / “Так сталь / чарівний магніт знайшла / …”

Акид не зважується розбудити сплячу німфу, але залишає поруч. її дарунки: плоди мигдалю, масло з овечого молока на очеретяних листах, мед диких бджіл – і ховається в хащі. Прокинувшись, Галатея з подивом дивиться на підношення й ворожить, ким був той невідомий дарувальник: / “…ні, не циклоп, / не фавн / і не інший виродок”. / Їй лестять і самі дарунки, і те, що незнайомець шанує не тільки саму богиню, але і її сон, і все-таки нічого, крім цікавості, не випробовує німфа, що ніколи не знала любові. Тоді Амур вирішує, що настав час зломити її холодність, і вселяє їй любов до невідомого дарувальника. Галатея хоче покликати його, але вона не знає його імені, вона кидається на пошуки й знаходить у тіні дерев Акида, що причиняється сплячої, щоб “сховати бажання”.

Галатея розглядає сплячого. Його краса, така ж природна, як краса дикої природи, довершує справу, почата богом любові: у душі Галатеї розпалюється любов до прекрасного юнака. А той, як і раніше причиняючись сплячої, крізь зімкнуті віка спостерігає за німфою й бачить, що здобув перемогу. Залишки страху зникають, Галатея дозволяє щасливому Акиду піднятися, з ніжною посмішкою вабить його під крутий стрімчак, що вкриває закоханих у прохолодному покрові

У той час Полифем, піднявшись на високу скелю, безтурботно награє на сопілці, не відаючи про те, що дочка Дориди, що отвергнули його любов, не відкинула любові іншого. Коли до слуху Галатеї доноситься Музика Полифема, її охоплює страх, їй хочеться перетворитися в билину або аркуш, щоб зникнути від ревнощів Полифема, хочеться бігти, але занадто міцні / “лози рук / кришталеві”, / звиті любов’ю. Галатея залишається в обіймах коханого. Меж тим Полифем починає співати, і гори наповнюються його / “всі пепелящим гласом”. / Акид і Галатея в страху біжать до моря, ища порятунку, біжать “по схилах / крізь терник” “як заяча пара”, / за якою по п’ятах несеться її смерть. Але Полифем так зіркий, що зміг би помітити нагого лівійця в безкрайній пустелі. Пронизливий погляд його жахливого ока наздоганяє втікачів. Ревнощі й лють велетня безмірні. Він / “вириває / із кручі гірської” / величезну скелю / і кидає її в Акида. З жахом дивлячись на роздавлене тіло улюбленого, Галатея волає до безсмертних богів, молячи їх звернути кров Акида в / “чистий струм / кришталевий”, / і вмираючий Акид приєднується до її благань. Милістю богів Акид звертається в прозорий потік, що біжить до моря, де він змішується з морською водою й де його зустрічає мати Галатеї, морська німфа Дорида. Дорида вболіває про померлого зятя й нарікає його рекою.

И. А. Москвина-Тарханова


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Луїс де Гонгора-и-Арготе “Полифем і Галатея”