Літописець революції й війни

Олександр Олександрович Фадєєв – письменник, біографія якого тісно пов’язана з історією радянської держави. Його юність обпалена вогнем революції й громадянської війни. Свої враження від боїв на Далекому Сході він відбив у романі “Розгром”, що з’явився в пресі в 1927 році. Пояснюючи ідею добутку, письменник говорив, що хотів показати, як “все вороже змітається революцією, всі не здатне до теперішньої революційної боротьби, що випадково потрапило в табір революції, з мільйонних мас народу загартовується, росте, розвивається

в цій боротьбі…

Ця переробка людського матеріалу йде успішно…” Командир загону Левинсон – герой роману. Його відрізняє революційна свідомість, уміння організувати маси й керувати ними. Зовні Левинсон нічим не примітний: маленький, непоказний на вид, в особі його привабливими були тільки ока, блакитні, глибокі, як озера. Однак партизани бачать у ньому людини “правильної породи”. Командир усе вмів: і розробляти план порятунку загону, і поговорити з людьми про господарські питання, і грати в городки, і вчасно віддати наказ, і, головне, переконати людей; йому властива політична прозорливість

У виховних

цілях він улаштовує показовий осуд учинків Морозки, пропонує прийняти рішення, що зобов’язує партизанів у вільний час допомагати населенню. У важкі для Левинсона мінути коливань ніхто не зауважував у його душі сум’яття, ні з ким не ділився він своїми почуттями, сам намагався знайти правильне рішення. Раціонально він надходить і зі смертельно пораненим Фроловым: убивши його, уважає Левинсон, вони позбавлять партизана від зайвих борошн. Під впливом командира загону загартовуються в революційній боротьбі, піднімаються до героїчних подвигів бійці – партизани, наприклад, Морозка. Безстрашний розвідник Метелиця, потрапивши в лихо, захищається до останнього, а перед смертю думає про те, що все найбільший і важливе “він робив заради людей і для людей”. Чужим для партизанів виявився Павло Мечик.

Вихований буржуазним середовищем, воно не зміг перейнятися силою революційних ідей, не зміг зрозуміти революційного гуманізму й наприкінці роману скачується до прямого зрадництва. “Раптом Ланок злякано фиркнув і шарахнувся в кущі, пригорнувши Мечика до якихось гнучких прутів… Він скинув голову, і сонний стан миттєво покинуло його, змінившись почуттям ні із чим не порівнянного тваринного жаху: на дорозі за кілька кроків його стояли Козаки…

” Мечик був дозорцем, але втік, не попередивши загін про засідку. Багато й плідно працює письменник у тридцяті роки. Його обирають головою Сполучника письменників після смерті М. Горького

Під час Великої Вітчизняної війни Олександр Фадєєв не залишається осторонь від проблем країни, він виїжджає на фронт, пише нариси й статті. І зовсім закономірно, що після звільнення Краснодона від фашистських загарбників, коли вся країна довідалася про організацію “Молода гвардія”, саме Фадєєву запропонували написати про подвиг цих юних героїв. Письменник з ентузіазмом узявся за роботу

Менш чим через рік вийшла книга, але вона зазнала критики з боку Сталіна за те, що Фадєєв, написавши про боротьбу комсомольців проти фашистів, не відзначив керівної й напрямної ролі Комуністичної партії. Фадєєв переробив і доповнив роман. Довгі роки “Молода гвардія” була хрестоматійним прикладом життя й боротьби комсомольців проти фашистських загарбників

Завдяки таланту письменника, увесь світ довідався імена героїв Радянського Союзу: Олега Кошового, Івана Земнухова, Уляни Громовий, Сергія Тюленина, Любові Шевцовой, Анатолія Попова… Сотні хлопчиськ і дівчиська виховувалися на їхньому прикладі. Їхніми іменами називали вулиці й площі міст, теплоходи й піонерські табори

Після війни Фадєєв працює над романами “Останній 13 Удэге” і “Чорна металургія”. Часу для Творчості впало, тому що багато роботи в Сполучнику письменників, на адміністративній посаді. Міняється час, вертаються репресовані письменники, вони вимагають відповіді за своє безвинне перебування у в’язницях і таборах. І з першого вони запитують із Фадєєва, що не зумів їх відстояти

Письменник не витримує, він добровільно йде з життя. Можна за багато чого засудити Фадєєва, але чи маємо ми мо-иьное право? Як би ми надійшли, виявившись на його місці? Маяковський говорив: “Я поет. Тим і цікавий”.

Треба 1аучиться не судити й розвішувати ярлики, а дивитися на письменників і поетів у плані їхньої творчості. Фадєєв, породжений суворим часом революції й громадянської війни, зумів відбити й правдиво показати його у своїх добутках. Хочемо ми того чи ні, його не можна “викреслити” з Еистории росіянці літератури. Це наша спадщина, що ми повинні знати

А оцінки розставить час, це його прерогатива


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Літописець революції й війни

Categories: Нові твори

Links