Літературна критика Бєлінського, пов’язана з Пушкіним

Особливо великі заслуги Бєлінського в осмисленні й роз’ясненні творчості Пушкіна. З Пушкіним Бєлінський особисто не встиг познайомитися, хоча таке знайомство намечалось. Благоговіючи перед пам’яттю Пушкіна Бєлінський висловлював іноді справедливі, а часом і не справедливі критичні судження про нього. На досвіді творчості Пушкіна Бєлінський виробляв критерії художності. Вивчаючи творчість великого поета, Бєлінський осягав закономірності російського літературного процесу. Критик підходив до оцінці творчості Пушкіна конкретно,

історично. У трактуванні роману “Євгеній Онєгін” Бєлінський піднялося на небачену до нього щабель соціологічного аналізу. Указуючи на народності поезії Пушкіна, Бєлінський підкреслював, що в історії Росії відносно прогресивне значення мала та частина освіченого дворянства, який належали й сам поет, і герой його роману у віршах – Онєгін і Тетяна. Поет зумів піднятися над забобонами свого класу й критично, з енциклопедичною повнотою відобразив один з моментів його життя й життєвого суспільства

В “Пушкінських” статтях Бєлінський поставив багато загальних питань естетики. Він міркує про поезію Пушкіна,

підкреслюючи її земний, гуманистически глибоко моральний характер. Пластичність, відчутність Пушкінських образів, у точність і виразність його мови розглядається в загальній системі реалістичної творчості поета. Він підкреслював, що Пушкін – поет витонченої форми, що Пушкін – вічно живе явище російської поезії, що ніколи вирок поколінь над ним не буде остаточним. А це можливо тільки тому, що Пушкін поставив у своїй творчості кардинальні питання російського життя є самий задушевний твір Пушкіна, саме улюблене дитя його фантазії, і можна вказати занадто на деякі утвори, у яких особистість поета відбилася б з такою полнотою, світле і ясно, як відбилася в “Онєгіні” особистість Пушкіна. З

Десь все життя, вся душа, вся любов його; тут його почуття, поняття, ідеали”.( Ця поема має величезне історичне й суспільне значення. “Онєгін” з боку форми є добуток, найвищою мірою художнє, а з боку змісту самі його недоліки становлять його найбільші достоїнства. Насамперед, в “Онєгіні” ми бачимо поетично відтворену картину російського суспільства, узятого в одному з найцікавіших моментів його розвитку. Із цього погляду “Євгеній Онєгін” поема історична в повному розумінні слова, хоча в числі його героїв немає жодного історичної особи

“Перша істинно національно-російська поема у віршах була і є – “Євгеній Онєгін”( – затверджує критик. Глибоке знання повсякденної філософії зробило “Онєгіна” баченням оригінальним і чисто росіянином. Зміст “Онєгіна” так добре відомо всім і кожному, що немає ні якої потреби викладати докладно. В “Онєгіні” Пушкін зважився представити сам внутрішнє життя цього стану, і в місці з ним і суспільство в тім виді, у якому воно перебувало у вибрану їм епоху, тобто у двадцятих роках поточного сторіччя. І тут не можна не подивуватися швидкості, з которою рухається вперед російське суспільство: ми дивимося на “Онєгіна”, як на роман часу. “Великий подвиг Пушкіна, що він перший у своєму романі поетично відтворив російське суспільство такого часу й в особі Онєгіна й Ленского показав його головну, тобто чоловічу сторону; але чи не вище подвигу нашого поета в тім, що він перший поетично відтворив, в особі Тетяни, росіянку жінку”, говорив В. Г. Бєлінський. У своїй поемі Пушкін умів торкнутися так багато чого, що належить винятково до миру російської природи, до миру російського суспільства. “Онєгіна” можна назвати енциклопедією російського життя й найвищою мірою народним добутком поет дуже добре зробив, вибравши собі героя з вищого кола суспільства. Онєгін – аж ніяк не вельможа, Онєгін – світська людина. Бєлінський писав, що Пушкін героєм свого роману взяв світської людини. Онєгіну було дико в суспільстві Ларіних; але освіченість ще більше, ніж світськість, була причиною цього

Онєгін з перших же рядків роману був прийнятий за аморальну людину. Онєгін радується хвороби свого дядька й жахається необхідності удавати із себе засмученого родича, – Зітхати й думати про себе: Коли ж чорт візьме тебе? Його дядько був йому далекий у всіх відносинах. Онєгін був закінченим спадкоємцем його маєтку. Що в словах Онєгіна переглядає якась глузлива легкість, – це видно тільки розум і природність. Більша частина публіки, за словами критика, зовсім заперечувала в Онєгіні душу й серце, бачила в ньому людини холодного, сухого й егоїста по натурі, але світське життя не вбило в Онєгіні почуття, а тільки остудила до марних страстей і дріб’язкових розваг

Але Онєгін не був ні холодний, ні сухий, ні черствий, що в душі його жила поезія й що взагалі він був не із числа звичайних, дюжинних людей. Справа тільки в тім, що Онєгін не любив розпливатися в мріях, більше почував, ніж говорив, і не всякому відкривався. Онєгін нехтував людей. “Справа говорить саме за себе: горда холодність і сухість, гордовите бездушшя Онєгіна як людини відбулися від грубої нездатності багатьох читачів зрозуміти так вірно створений поетом характер. Онєгін – не Мельмот, не Чаильд – Гарольд, не демон, не пародія, не модна примха, не геній, не велика людина, а просто – “Добрий малої, як ви так я, як цілий світло”, пише Бєлінський. Поет справедливо називає “обветшалою модою”. Скрізь знаходити або скрізь шукати все геніїв так незвичайних людей

Онєгін не годиться в генії, не лізе у великі люди, але бездіяльність і вульгарність життя душать його; він навіть не знає, що йому треба, чого йому хочеться; але він знає, і дуже добре знає, що йому не треба, що йому не хочеться того, чим так задоволена, так щаслива самолюбна посередність. І за те-те ця самолюбна посередність не тільки проголосила його “аморальним”, але й відняли в нього пристрасть серця, тепло душі, доступність всьому доброму й прекрасному

Згадаєте, як вихований Онєгін, і погодитеся, що натура його була занадто гарна, якщо її не вбило зовсім таке виховання. Блискучий юнак, він був захоплений світлом, подібно многим; але незабаром знудив їм і залишив його, як це роблять занадто деякі. У душі його тлелась іскра надії – воскреснути й освіжитися в тиші самоти, на тлі природи, воно незабаром побачив, що зміна місць не змінює сутності деяких непереборних і не від нашої волі залежних обставин. Онєгін, на думку критика, – страждаючий егоїст. Його можна назвати егоїстом по неволі. Більшість публік украй здивовано тому, як Онєгін, одержавши листа Тетяни, міг не закохатися в неї, – і ще більше, як той же самий Онєгін, що так холодно відкидав чисту, наївну любов прекрасної дівчини, потім жагуче закохався в чудову світську даму?

Онєгін був так розумний, тонкий і досвідчений, добре розумів людей і їхні серця. Він був жваво торкнутий листом Тетяни. Розлучений з Татьяною смертю Ленского, Онєгін втратився всього, що хоча скільки-небудь зв’язувало його з людьми.

Убивши на двобої друга, Доживши без мети, без праць До двадцяти шести років, Нудячись у бездіяльності дозвілля, Без служби, без дружини, без справ, Нічим зайнятися не вмів

“Чим естественнее, страждання Онєгіна, чим довше воно від усякої ефективності, тим воно менш могло бути зрозуміле й оцінене більшістю публік”, уважав Бєлінський. У двадцять шість років так багато пережити, не вкусив життя, так знемогти, утомитися, нічого не зробивши, дійти до такого безумовного заперечення, не перейшовши ні через які переконання: це смерть! Але Онєгіну не призначено було вмерти, не покуштувавши із чаші життя: пристрасть сильн і глибока не сповільнила збудити сили, що дрімали в тузі, його духу. Зустрівши Тетяну на балі, у Петербурзі, Онєгін ледь міг довідатися її: так перемінилася вона! Онєгін міг не без підстави припускати й те, що Тетяна внутрішньо залишилася сомой собою й світло навчило її тільки мистецтву володіти собою й серйозніше дивитися на життя. Притім же в очах Онєгіна любов без боротьби не мала ніякої принадності, а Тетяна не обіцяла йому легкої перемоги


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Літературна критика Бєлінського, пов’язана з Пушкіним

Categories: Твори з української літератури

Links