Літературна критика Бєлінського, пов’язана з Пушкіним
Особливо великі заслуги Бєлінського в осмисленні й роз’ясненні творчості Пушкіна. З Пушкіним Бєлінський особисто не встиг познайомитися, хоча таке знайомство намечалось. Благоговіючи перед пам’яттю Пушкіна Бєлінський висловлював іноді справедливі, а часом і не справедливі критичні судження про нього. На досвіді творчості Пушкіна Бєлінський виробляв критерії художності. Вивчаючи творчість великого поета, Бєлінський осягав закономірності російського літературного процесу. Критик підходив до оцінці творчості Пушкіна конкретно,
В “Пушкінських” статтях Бєлінський поставив багато загальних питань естетики. Він міркує про поезію
Десь все життя, вся душа, вся любов його; тут його почуття, поняття, ідеали”.( Ця поема має величезне історичне й суспільне значення. “Онєгін” з боку форми є добуток, найвищою мірою художнє, а з боку змісту самі його недоліки становлять його найбільші достоїнства. Насамперед, в “Онєгіні” ми бачимо поетично відтворену картину російського суспільства, узятого в одному з найцікавіших моментів його розвитку. Із цього погляду “Євгеній Онєгін” поема історична в повному розумінні слова, хоча в числі його героїв немає жодного історичної особи
“Перша істинно національно-російська поема у віршах була і є – “Євгеній Онєгін”( – затверджує критик. Глибоке знання повсякденної філософії зробило “Онєгіна” баченням оригінальним і чисто росіянином. Зміст “Онєгіна” так добре відомо всім і кожному, що немає ні якої потреби викладати докладно. В “Онєгіні” Пушкін зважився представити сам внутрішнє життя цього стану, і в місці з ним і суспільство в тім виді, у якому воно перебувало у вибрану їм епоху, тобто у двадцятих роках поточного сторіччя. І тут не можна не подивуватися швидкості, з которою рухається вперед російське суспільство: ми дивимося на “Онєгіна”, як на роман часу. “Великий подвиг Пушкіна, що він перший у своєму романі поетично відтворив російське суспільство такого часу й в особі Онєгіна й Ленского показав його головну, тобто чоловічу сторону; але чи не вище подвигу нашого поета в тім, що він перший поетично відтворив, в особі Тетяни, росіянку жінку”, говорив В. Г. Бєлінський. У своїй поемі Пушкін умів торкнутися так багато чого, що належить винятково до миру російської природи, до миру російського суспільства. “Онєгіна” можна назвати енциклопедією російського життя й найвищою мірою народним добутком поет дуже добре зробив, вибравши собі героя з вищого кола суспільства. Онєгін – аж ніяк не вельможа, Онєгін – світська людина. Бєлінський писав, що Пушкін героєм свого роману взяв світської людини. Онєгіну було дико в суспільстві Ларіних; але освіченість ще більше, ніж світськість, була причиною цього
Онєгін з перших же рядків роману був прийнятий за аморальну людину. Онєгін радується хвороби свого дядька й жахається необхідності удавати із себе засмученого родича, – Зітхати й думати про себе: Коли ж чорт візьме тебе? Його дядько був йому далекий у всіх відносинах. Онєгін був закінченим спадкоємцем його маєтку. Що в словах Онєгіна переглядає якась глузлива легкість, – це видно тільки розум і природність. Більша частина публіки, за словами критика, зовсім заперечувала в Онєгіні душу й серце, бачила в ньому людини холодного, сухого й егоїста по натурі, але світське життя не вбило в Онєгіні почуття, а тільки остудила до марних страстей і дріб’язкових розваг
Але Онєгін не був ні холодний, ні сухий, ні черствий, що в душі його жила поезія й що взагалі він був не із числа звичайних, дюжинних людей. Справа тільки в тім, що Онєгін не любив розпливатися в мріях, більше почував, ніж говорив, і не всякому відкривався. Онєгін нехтував людей. “Справа говорить саме за себе: горда холодність і сухість, гордовите бездушшя Онєгіна як людини відбулися від грубої нездатності багатьох читачів зрозуміти так вірно створений поетом характер. Онєгін – не Мельмот, не Чаильд – Гарольд, не демон, не пародія, не модна примха, не геній, не велика людина, а просто – “Добрий малої, як ви так я, як цілий світло”, пише Бєлінський. Поет справедливо називає “обветшалою модою”. Скрізь знаходити або скрізь шукати все геніїв так незвичайних людей
Онєгін не годиться в генії, не лізе у великі люди, але бездіяльність і вульгарність життя душать його; він навіть не знає, що йому треба, чого йому хочеться; але він знає, і дуже добре знає, що йому не треба, що йому не хочеться того, чим так задоволена, так щаслива самолюбна посередність. І за те-те ця самолюбна посередність не тільки проголосила його “аморальним”, але й відняли в нього пристрасть серця, тепло душі, доступність всьому доброму й прекрасному
Згадаєте, як вихований Онєгін, і погодитеся, що натура його була занадто гарна, якщо її не вбило зовсім таке виховання. Блискучий юнак, він був захоплений світлом, подібно многим; але незабаром знудив їм і залишив його, як це роблять занадто деякі. У душі його тлелась іскра надії – воскреснути й освіжитися в тиші самоти, на тлі природи, воно незабаром побачив, що зміна місць не змінює сутності деяких непереборних і не від нашої волі залежних обставин. Онєгін, на думку критика, – страждаючий егоїст. Його можна назвати егоїстом по неволі. Більшість публік украй здивовано тому, як Онєгін, одержавши листа Тетяни, міг не закохатися в неї, – і ще більше, як той же самий Онєгін, що так холодно відкидав чисту, наївну любов прекрасної дівчини, потім жагуче закохався в чудову світську даму?
Онєгін був так розумний, тонкий і досвідчений, добре розумів людей і їхні серця. Він був жваво торкнутий листом Тетяни. Розлучений з Татьяною смертю Ленского, Онєгін втратився всього, що хоча скільки-небудь зв’язувало його з людьми.
Убивши на двобої друга, Доживши без мети, без праць До двадцяти шести років, Нудячись у бездіяльності дозвілля, Без служби, без дружини, без справ, Нічим зайнятися не вмів
“Чим естественнее, страждання Онєгіна, чим довше воно від усякої ефективності, тим воно менш могло бути зрозуміле й оцінене більшістю публік”, уважав Бєлінський. У двадцять шість років так багато пережити, не вкусив життя, так знемогти, утомитися, нічого не зробивши, дійти до такого безумовного заперечення, не перейшовши ні через які переконання: це смерть! Але Онєгіну не призначено було вмерти, не покуштувавши із чаші життя: пристрасть сильн і глибока не сповільнила збудити сили, що дрімали в тузі, його духу. Зустрівши Тетяну на балі, у Петербурзі, Онєгін ледь міг довідатися її: так перемінилася вона! Онєгін міг не без підстави припускати й те, що Тетяна внутрішньо залишилася сомой собою й світло навчило її тільки мистецтву володіти собою й серйозніше дивитися на життя. Притім же в очах Онєгіна любов без боротьби не мала ніякої принадності, а Тетяна не обіцяла йому легкої перемоги
(2 votes, average: 5.00 out of 5)