Лісове життя

Як одвирує хурделицями зима, а сонечко зігріє землю та води, збирається Данило Коряк до своєї лісової сторожки. Там він має оберігати від усякого лиха цілий лан лісової розсади: дрібненьких дубків, що недавно ще спали в жолудях, берізок, кленочків, осичок і приземкуватих пухнастих сосонок, схожих на їжаків.

Зібравшись, вирушає в дорогу, покликавши за собою малого, проте бідового рудого, криволапого песика Кузьку.

І йдуть.

За плечима в Данила – лантух, у якому усяка-всячина, і рушниця, на ногах поклеєні великими латками (щоб не протікали)

гумові чоботи, а на ремінці поверх старенького піджака – шкіряні торбинки з набоями.

І хоч як важко Данилові нести свій лантух, старий, одначе несе, бо знає, що без усього того добра, що в нього за плечима, у лісі, далеко від села, не проживеш.

Данило високий на зріст і цибатий, як лелека, тому іде швидко. Зате Кузьці доводиться бігти, хекаючи і висолопивши язика. У Кузьки неоднакові вуха, одне нашорошене, друге опало й теліпається, як неживе, схоже, як Данилова шапка – одне вухо вгору, друге – униз..

Дорога до лісу низова, де-не-де перелита повінню, хоч і не глибоко: Данилові можна перебрести, а Кузьці

треба оббігати кружка, по сухому, якщо старий не візьме його під пахву та не перенесе. Проте Кузьці дужче подобається оббігати, бо по дорозі можна буде погавкати на лелек, що, немов сажнями, обмірюють кроками калюжки, шукаючи поживи.

Ліс зустрічає Данила, як батька: гілля немовби розступається з-понад стежки, щоб він не вдряпнувся, пеньки немовби відступають від неї, щоб він часом не спіткнувся. А сонечко просівається крізь молоде листя та цвіт диких яблунь.

Данило повертається до сторожки, назбиравши дровець, розкладає багаття. Дим від нього підіймається вгору, і тоді здається, ніби усі дерева цвітуть.

У Томившись за день, Кузька лягає біля багаття, кладе голову на передні лапи й, не кліпаючи, дивиться на вогонь. А сонце сідає за гору, поволі змовкають пташки в лісі – заходить вечір.

Чудові місця на Північнім Дінці… Якщо вам ніколи не доводилося там бувати, обов’язково побувайте. Ви з Харкова потягом їдете до Змієва – районного центру Харківської області. У Змієві ви візьмете човна і попливете за течією Північним Дінцем… А пливти потрібно в червні…

Пливучи, будете милуватись чудовими краєвидами. Ліворуч зеленітимуть заливні луки, уквітчані і ромашкою, і конюшиною, і дзвіночками, а іноді серед зеленої соковитої трави червоно горітиме квітка степового тюльпана або дикого маку.

І скільки ви пливтимете, вас вітатимуть своїм щебетом веселі жовтобрюшки, канарейкові трясогузочки, підпадьомкатиме на вашу честь перепел і дерчатиме деркач, з посвистом зриватимуться кулички, а в затоці, укритій лататтям і білими лілеями, вас зустрічатиме сіра чапля. На правому високому березі в кущах ліщини розриватимуться солов’ї…

Так ви допливаєте аж до Коропового хутора. Наближаючись до нього, Північний Донець ширшає, стає глибшим, повноводнішим. Тут він упливає в ліс. З обох берегів над ним схиляються зелені віти дерев, утворюючи казкову алею-тунель…

Як випливете ви з алеї, на вашому шляху буде невеличкий острівець, зарослий і вільхами, і вербами, і високим очеретом.

А на тому острові побачите прикритий очеретом благенький курінь… І в курені зеленої трави настелено, щоб можна було подрімати годину-другу.

Щоб з лівого берега переправитися на правий, неподалік буде пором, бо лівим берегом ген аж куди пішли луки. А на правому березі серед лісу – величенька галявина, де й розлігся Коропів хутір, з хатами, із садками, з городами…

Який же він чудовий Коропів хутір! Ну, просто як ліс… Хуторяни вам відразу ж і скажуть, що в них не хутір, а рай!

А якщо запитаєте їх, чи бачили вони рай, хуторяни, не задумуючись, дадуть відповідь, що рай тут, у них. А коли ви вже захочете, щоб на свій бік їх переманити, то скажіть, що у них краще, ніж у раю! Вони вам привітно усміхнуться і скажуть, що ви маєте рацію. Отакий Коропів хутір!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Лісове життя

Categories: Нові твори

Links