Ліричність поезії В. Симоненко

Ліричної поезії взагалі протипоказаний занадто причепливий аналіз, старання пояснити кожний троп, кожний образ, часто й так цілком зрозумілий навіть дітям. Розбирати досить докладно поезію В. Симоненко, прозору щодо форми, засобів образності, особливо небажано. Поетично, образно сказав про свою любов поет у вірші “Україні”. Нехай учні подумають кілька хвилин і знайдуть образи, у яких найбільше глибоко розкривається головна думка цієї поеми. Можна прочитати весь або уривки вірша “Грудочка землі”, показати, як перші зерна любові

до рідного краю засіваються в людській душі, коли ще маленька дитина любується природою, серед якої стане:

Ще в дитинстві я ходив у трави, У шумні трепетні ліси, Де дуби мовчали величаво У крапельках ранньої роси

Краса природи зливається із красою рідного слова, пісень, “замріян і ніжних”, у яких “дзенькало щастя непочате”, а співали цієї пісні дівчини, як “ішли в поле на жнива”. Ці прикмети – чудова Природа, пісня, робота, люди, чесні й роботящі, і є те, що становить світлий образ Батьківщини, з якої поет хоче ділити “радість, турботи й сум”. І в його груди стукає, як серце, “грудочка улюбленої

землі”. Тут доцільно згадати “Баладу про колосок” Малишко, про те, як, ідучи на фронт, боєць взяв грудочку рідної землі й від солдатського поту й крові проросла з її колосок, що нагадав рідний край, будинок і колосся в залишеному полі. Вірш “Україні” – це поетична декларація, у якій автор говорить про свою єдність із Україною, з її долею. Оптимістично, піднесено й щиро звучить вірш “Люди – прекрасні”, у якому поет розкриває свою спрагу до життя, Творчості, любові до рідної землі і її людей:

Люди – прекрасні Земля – начебто казка Кращого сонця ніде немає. Загруз я по серце У землю грузько. Вона мене щільно тримає

Тут метафора “загруз по серце в землю” розкриває тісний зв’язок поета з рідною землею. Він призиває не бути байдужим, залишити про себе добру пам’ять, щоб не сказали люди – “їх на землі не було”. Тому й попереджає ліричний герой недругів “відійдіть”, а друзів просить “почекати на шляху”. Отже, коли людина говорить із мати^-україною, те й всі інші країни – америки, росії (маленька буква означає тут не зневагу до названих країн, а узагальнення) повинні не втручатися в цю розмову. Поет немов клянеться у вірності Батьківщині, прагне віддати їй усе: роботу, творчість, усього себе:

Заради тебе перлиною в душі сіяю, Заради тебе мислю й створюю… И заключний акорд вірша: Я проллюся крапелькою крові На твій червоний прапор

Ці рядки писалися в роки, коли звучали облудні обвинувачення в націоналізмі. Отож занадто курні критики вчепилися за “перебільшене почуття національного”, за “зневагу до братньої Росії”, згадування про яку, як бачимо, у вірші ні, і друкувалося воно без декількох строф. Зараз, відтворене повністю, воно звучить як високопатріотичний добуток, захоплює безмежною любов’ю до України, щирістю почуття. Сила його в цьому, а також у простоті образності форми – тієї простоти, за якої ховається напружена робота, що і свідчить про теперішню художню досконалість. У вірші Україна виступає не в якійсь хуторянській околиці, а у світових просторах. І боротьба за її незалежність, за її життя й права “гримить над миром”. Боротьба ця нелегка, що підкреслює епітет зла битва. Роздуму над гірким минулим, тривога за сучасне, оскільки вже було видно, що короткочасна ейфорія “відлиги” переміняється морозами, змушували поета задуматися й над тим, що є першопричиною зла, хто винний у пережитій трагедії. Ще у вірші “Пророцтво 17-го року” В. Симоненко гнівно звертається до “катів і тиранів” з попередженням про прийдешню кару

Цій же темі присвячений вірш “Де зараз ви, кати мого народу?”, що звучить, з одного боку, як гнівна інвектива “катам”, “перевертням і приблудам”, а з іншої, як твердження вічності, безсмертя українського народу. Це вірш високої шевченківської напруги, поетична декларація, експресивної, сповненої твердої віри в Майбутнє рідного краю


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Ліричність поезії В. Симоненко

Categories: Нові твори

Links