Лірична поема Калидаса “Хмара-вісник”

Якийсь якша, напівбог зі звиті бога багатства й владики північних гір Кубери, засланий своїм паном за якусь провину далеко на південь, наприкінці літа, коли всі, хто виявився поза будинком, особливо тужать за своїм близьким, бачить у пекучому небі самотня хмара. Він вирішує передати з ним послання любові й розради своїй дружині, що чекає його в столиці Кубери – Алаке. Звертаючись до Хмари із проханням стати його вісником, якша описує шлях, по якому воно зможе досягти Алаки, і в кожної малює їм картині ландшафту, гір, рік і міст Індії так чи інакше

відбиті любов, туга й сподівання самого якши.

За словами вигнанця, хмарі (у санскриті це слово чоловічого роду) у країні Дашарне має бути “випити в поцілунку” води ріки Ветравати, “схожої на діву, що супиться,”; у горах Виндхья, “зачувши його грім, у страху прильнут до грудей стомлених бажанням чоловіка й жінки” їхньої дружини; хмара напоїть свіжою, живлющою вологою “змарнілу від спеки, як жінка в розлуці” ріку Нирвиндхью; у місті Удджайини воно спалахом блискавки опромінить шлях дівчинам, що поспішають у нічному мороці на побачення з коханими; у країні Мальві відіб’ється, начебто посмішка,

у мельканні білих рибок на гладі ріки Гамбхири; насолодиться видом Ганги, що, струменіючи по голові бога Шиви й пестячи руками-хвилями його волосся, змушує страждати від ревнощів дружину Шиви Парвати.

Наприкінці шляху хмара досягне гори Кайласи в Гімалаях і побачить Алаку, “, щолежить на схилі цієї гори, як діва в обіймах коханця”. Красуні Алаки, за словами якши, сяйвом своїх осіб суперничають із блискавками, якими блищить хмара, їхні прикраси схожі на веселку, що оперізує хмару,, спів жителів і дзенькіт їхніх тамбуринів – на гуркоти грому, а вежі й верхніх терас міста, подібно хмарі, ширяють високо ввоздухе.

Там, неподалік від палацу Кубери, хмара помітить будиночок самого якши, але при всій своїй красі тепер, без хазяїна, він здасться настільки ж похмурим, що як зів’янули на заході сонця денні лотоси. Якша просить хмара обережним спалахом блискавки заглянути в будинок і відшукати там його улюблену, побляклу, вірно, як ліана непогожої восени, що вболіває, як самотня утка-чакравака в розлуці із чоловіком. Якщо вона спить, нехай хмару хоч на частину ночі стримає свій гуркіт: бути може, їй сниться сладостний мить побачення із чоловіком. І тільки ранком, освіживши її ласкавим вітерцем і живлющими краплями дощу, хмара повинне передати їй послання якши.

У самім посланні якша сповіщає дружину, що він живий, скаржиться, що всюди йому ввижається образ улюбленої: “стан її – у гнучких ліанах, погляд – в очах боязкої лані, принадність особи – у місяці, волосся, прикрашені квітами, – у яскравих хвостах павичів, брови – у хвилях ріки”, – але повної її подоби він не знаходить ніде. Виливши свою тугу й сум, згадавши щасливі дні їхньої близькості, якша підбадьорює дружину своєю впевненістю, що незабаром уже вони свидятся, тому що строк прокльону Кубери минає. Сподіваючись, що його послання послужить для улюбленої розрадою, вона благає хмару, передавши його, скоріше повернутися назад і принести із собою звістка про дружину, з якої подумки він ніколи не розстається, подібно тому як хмара не розлучається зі своєю подругою – блискавкою


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Лірична поема Калидаса “Хмара-вісник”

Categories: Нові твори

Links