Лінгвістичні парадокси

Мова дана людині від народження. Він переходить від покоління до покоління, від батьків до дітей, і людям завжди здається, що вони досить добре знають свою рідну мову. З роками вони краще починають розуміти й пізнавати логікові мови, закони його побудови, як говорять лінгвісти, його системність. Але зовсім не рідко не тільки фахівці-мовознавці, але й не спокушені в мовознавстві люди зауважують якісь відхилення від установлених закономірностей, які незрозумілі виключення із загальних правил вимови, правопису, утворення форм слів, уживання слів.

Справді, чому чт вимовляється те як шт (що, щоб), те як чт (пошта, щогла); чому треба писати м’який знак у формах типу несеш, печеш, хоча на кінці цих форм вимовляється твердий ш і знаку зм’якшення тут робити нема чого: чому родовий відмінок множини від слова панчіх – без панчіх, а від носок – без носків; якою рогаткою загрожувала цариця Чернавке в пушкінській “Казці про мертву царівну й про сім богатирів” і т. д. і т. п. Виникають питання й здивування, виникають і помилки. Потоки рисем із цими питаннями й здивуваннями направляються в мовознавчі установи, на радіо й телебачення, у газети й журнали.
На них відповідають і письмово й усно, у коротких замітках і спеціальних радіо – і телепередачах, на них опираються й цілі книги, у яких у захоплюючої И популярній формі розповідається про життя мови, про його розвиток, його таємницях і загадках. До таких книг ставиться й книга В. В. Одинцова “Лінгвістичні парадокси”, призначена для учащихсястарших класів середньої школи, але, безсумнівно, цікава для дуже широкого кола читачів

Сучасної російської мови, ЩоОпирається на явища, (И його історію, ця “нига містить у собі надзвичайно багато різноманітних відомостей про про

Исхождении й уживанні слів м виражень, про історію зміни значень слів, про “примхи” російської граматики й про ще багатьох і багатьох цікавих фактах, якими характе ризуется російський Мова. Багато читачів, імовірно, не тільки вперше, але й зненацька для себе, наприклад, довідаються, що слова кенгуру, орангутан, Канада виникли через непорозуміння, а слова зеніт і мусон, Вавилон і білуга – просто помилково; або про те, що ми часто не по нимаем слів, які зустрічаються в Пушкіна і які є й у сучасній мові, але тепер мають інше значення (наприклад, злодій, обурливий); або про те, чому одні слова чоловічого роду, а інші – жіночі й середнього, і т. д. Не менш цікаві оповідання про ті слова, творці кото рих відомі науці: відомо, наприклад, що В. И. Ленін створив для своеговремени неологізм партійність, що міцно ввійшла в російську мову. Карамзин утворив промисловість, визначну пам’ятку, витонченість і ін., Достоєвський – дієслово стушуватися, Салтиков – Щедрін – благоглупости, пенкосниматель, злостивість і др.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Лінгвістичні парадокси