Куди йде дитинство? (твір-роздум)

Дитинство… Кажуть, що це найщасливіша пора життя. Але цінувати його ми починаємо тільки тоді, коли воно минає або вже пішло від нас назавжди. “Дайте до дитинства щасливий квиток”, – просять деякі. А чи треба? Чи треба повертатися туди, де вже був? А може, варто йти вперед і відкривати для себе все нові й нові далечіні? Як у Свєтлова: “Обрій іде – я за ним”. Так, дитинство – це прекрасна пора, але минає воно дуже непомітно. Як сон… Життя тече плавно, без поштовхів і різких поворотів. Тебе люблять, плекають, часом лають, але теж

люблячи. І раптом – грім серед ясного неба: одного разу ти прокидаєшся і розумієш, що дитинство закінчилося, помахало тобі яскравим крилом уже з минулого і сховалося, полетіло до інших берегів, країн, далеко, звідкіля нема вороття. Більше ти його не побачиш ніколи. Дитинство, навіть не саме дитинство, а його відголоски, залишаються в нас у душі, у пам’яті. Це підтримує нас, допомагає не занепадати духом у важку хвилину.

Часто чуєш: “Якби знову стати дитиною”. Майже всі хочуть повернутися хоч на мить у безхмарну і безтурботну пору, коли можна було цілими днями ганятися за метеликами, пускати мильні бульбашки

з балкона й газетні кораблики всеняними калюжами, годинами розглядати яскраві картинки у великих книгах…

Але все коли-небудь закінчується, однак закінчення дитинства зовсім не означає втрату мрії. Якщо вона є, у людини завжди знайдеться місце і час мрії дитинства, яку вона носитиме із собою в душі.

Щоб бути щасливим, зовсім не обов’язково повертатися до країни Дитинства. Досить зберігати в серці цю малюсіньку часточку минулого і сподіватися, що вона зігріє Майбутнє життя й забарвить його в неймовірні й дивні кольори.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Куди йде дитинство? (твір-роздум)