В корчах і в кручах умирають міфи.
Чугайстер щез. Покаялись нявки.
І тільки ми, подряпані Сізіфи,
Тябричим вгору камінь-рюкзаки.
Руді стежки роз’їдені дощами.
З крутих плаїв зриваємся, йдемо.
У сьоме небо вийдемо з гущавин,
Задавлені гранітними трюмо.
Цей мисник днів – мальовані тарелі,
Ця тінь Сізіфа – потойбічний гість,
В столицях меду, в райдугах форелі,
У гіркоті покинутих обійсть.
Ми – гості бджіл. Посидим па бенкетах,
У кріслах пнів, на покуті проваль,-
Попович Женя, Мефістофель в кедах,
І мавки в шортах. І моя печаль.
І тінь Сізіфа, тінь тії печалі,
Горбата тінь, трагічна тінь сторіч.
Лілові хмари іван-чаю
Пливуть над прірвами у ніч…
Тут буде твердо душу відіспати.
Сидить Сізіф і журиться, біда.
І п’є за нас шампанські водоспади
Потік гірський, веселий тамада.
Я знаю, важко. У твоєму віці.
Либонь, я знаю, що й подумав ти:
“Вже краще йти до Бога пасти вівці,
Ніж на Вкраїні камінь цей тягти”.
Ще крок, Сізіфе. Не чекай на оплески.
Для глядачів тут сцена закрута,
Де чорний беркут з крилами наопашки
Хребет землі до сонця поверта.
А ми йдемо, де швидше, де поволі.
Йдемо угору, і нема доріг.
І тінь Сізіфа, тінь моєї долі…
І камінь в прірву котиться з-під ніг….
Костенко Ліна Василівна Тінь Сізіфа
- М. Некрасов – “співець страждань народних” (за поезією “Роздуми біля парадного під’їзду”) М. НЕКРАСОВ, В. ВІТМЕН, Ш. БОДЛЕР – В ПОЕЗІЇ СЕРЕДИНИ – ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТ
- Історична основа поеми “Гайдамаки”
Categories: Твори з української літератури