Короткий виклад змісту новели “Кінські ноги”

Нічим не примітний службовець пекинскою відділення фірми “Мицубиси” Осино Хандзабуро раптово помер, не доживши до тридцяти років. За висновком професора Ямаи, директори лікарні Тунжэнь, Хандзабуро вмер від удару. Але сам Хандзабуро не думав, що це удар. Він не думав навіть, що вмер. Просто він зненацька виявився в якійсь конторі, де ніколи раніше не бував. За більшим столом сиділи два китайці й перегортали гроссбухи. Один з них запитав його по-англійському, чи дійсно він Генрі Бэллет. Хандзабуро відповів, що він служащий японської компанії

“Мицубиси” Осино Хандзабуро. Китайці всполошились: вони щось переплутали. Вони хотіли повернути Хандзабуро назад, але, подивившись у гроссбух, зрозуміли, що це не так-те просто: Осино Хандзабуро вмер три дні назад, і його ноги вже розклалися. Хандзабуро подумав:

“Такої дурниці не може бути!”, але коли він подивився на свої ноги, то побачив, що його штани колихалися від вітру, що дув з вікна. Китайці хотіли замінити його ноги ногами Гэнри Бэллета, але виявилося, що це неможливо: поки ноги Генрі Бэллета прибудуть із Ханькоу, у Хандзабуро розкладеться все тіло. Під рукою був лише кінь, що тільки що здохла,

Китайці

вирішили приставити Хандзабуро кінські ноги, уважаючи, що це все-таки краще, ніж не мати ніяких. Хандзабуро благав їх не приставляти йому кінські ноги, тому що терпіти не міг коней. Він був згодний на будь-які людські ноги, нехай навіть трошки волосаті, але людських ніг у китайців не було, і вони запевняли, що з кінськими ногами йому буде добре, і якщо час від часу міняти підкови, те можна спокійно здолати будь-яку дорогу, навіть у горах. Хандзабуро протестував і хотів утекти, але не міг цього зробити без ніг. Один з китайців приніс кінські ноги, всунув їх в отвори штатин Хандзабуро, і вони негайно приросли до його стегнам

Подальше Хандзабуро пам’ятав смутно. Коли він отямився, він лежав у труні, а молодий місіонер читав над ним заупокійну молитву. Воскресіння Хандзабуро наробило багато шуму. Авторитет професора Ямаи виявився під ударом, але Ямаи заявив, що це таємниця природи, недоступна медицині. У такий спосіб він замість свого особистого авторитету поставив під удар авторитет медицини. Усе радувалися воскресінню Хандзабуро, крім нього самого. Він боявся, що його таємниця розкриється і його звільнять сработи.

Із щоденника Хандзабуро видно, скільки турбот доставляли йому кінські ноги: вони зробилися розсадником бліх, а блохи кусалися;

Від ніг ішов неприємний захід, і керуючий підозріло принюхивался, коли розмовляв з Хандзабуро; спати йому доводилося в носках і кальсонах, щоб його дружина Цунэко не бачила його ніг. Один раз Хандзабуро пішов до букініста. У входу в крамницю стояв екіпаж, запряжений конем. Раптом кучері, клацнувши батогом, крикнув: “Цо! Цо!” Кінь позадкував, і Хандзабуро, до власного подиву, теж мимоволі позадкував. Кобила заіржала, і Хандзабуро відчув, як у нього до горла теж підступило щось схоже на ржанье. Він затис вуха й із всіх ніг пустився бігти

Наступив сезон жовтого пилу. Цей пил весняний вітер приносить у Пекін з Монголії, а оскільки ноги Хандзабуро належали кунлуньскому скакунові, те, зачувши рідне монгольське повітря, вони стали стрибати й скакати. Як не намагався Хандзабуро, він не міг устояти на місці. Перекинувши по шляху сімох рикш, він примчався додому й попросив у дружини мотузку, який обплутали свої неслухняні ноги. Цунэко вирішила, що її чоловік збожеволів, і вмовляла його звернутися до професора Ямаи, але Хандзабуро не хотів про цьому й чути. Коли вікно їхньої кімнати раптом розгорнуло від пориву вітру, Хандзабуро високо підскочив і щось голосне крикнув. Цунэко втратилася почуттів. Хандзабуро вибіг з будинку й із криком, що нагадував кінське іржання, ринувся прямо в жовтий пил. Він безвісти зник, і ніхто не знав, що з ним стало

Редактор “Дзюнтэн ниппон” пан Мудагути помістив у газеті статтю, де писав, що міць японської імперії грунтується на принципі сім’ї, тому глава сім’ї не має права самочинно божеволіти. Він засуджував влади, які дотепер не видали заборона сходити сума.

Через півроку Цунэко пережила нове потрясіння. За дверима її квартири пролунав дзвінок. Коли вона відкрила двері, то побачила обірвану людину без капелюха. Вона запитала незнайомця, що йому потрібно. Він підняв голову й вимовив: “Цунэко,..” Молода жінка довідалася в прибульці свого чоловіка й хотіла кинутися йому на груди, але раптом побачила, що з-під його розірваних у жмути штанів видніються гніді кінські ноги. Цунэко відчула невимовну відразу до цих ніг. Вона хотіла пересилити його, до не змогла. Хандзабуро повернувся й став повільно спускатися по сходам. Зібравши всю свою мужність, Цунэко хотіла побігти за НИМ, до не встигла вона ступити й кроку, як до її донісся цокіт копит. Не в силах рушити з місця, Цунэко дивилася вслід чоловікові. Коли він зник, вона впала без почуттів

Після цієї події Цунэко стала вірити щоденнику чоловіка, але всі інші: і професор Ямаи, і редактор Мудагути, і товариші по службі Хандзабуро – уважали, що в людини не може бути кінських ніг, і те, що Цунэко бачила їх, не більш ніж галюцинація. Оповідач думає, що щоденник Хандзабуро й оповідання Цунэко заслуговують довіри. На доказ він посилається на замітку в “Дзюнтэн ниппон”, поміщену в тім же номері, що й повідомлення про воскресіння Хандзабуро. У замітці говориться про те, що в поїзді на Ханькоу раптово помер голова суспільства тверезості пан Генрі Бэллет. Оскільки він умер зі склянкою в руках, виникла підозра про самогубство, але результати аналізу рідини показали, що в склянці перебував спиртний напій


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Короткий виклад змісту новели “Кінські ноги”

Categories: Скорочені твори

Links