Комізм у Гоголя

Вирішальну роль у створенні персонажа грає ім’я героя, що є найважливішим гумористичним і сатиричним засобом у поетиці Гоголя. Відомо, що Гоголь “придумував” імена, по батькові й прізвищам своїм героям надзвичайно копітко, часом використовуючи при цьому навіть лінгвістичні прийоми, як, приміром, ітерацію: Чи-Чиков, Лю-люков, Тен-тет-ников. Або коли по батькові повторює ім’я героя: Акакий Акакиевич, Іван Іванович. Іноді письменником використовується подвійна ітерація: Петро Петрович Півень. Даний гоголівський прийом був названий

Ю. Тиняновим прийомом “словесної маски”, що дозволяє сатирикові створити свої ясно накреслені й “різко певні” характери, “не випробовують ніяких “переломів” або “розвитку”25. Як відзначає Ю. Тинянов, в ім’ї та по батькові Акакия Акакиевича “словесна маска втратила вже зв’язок із семантикою, закріпилася на звуці, стала звуковий, фонетичної”26.

Іноді прийом “словесної маски” необхідний Гоголю для розвитку сюжету: у той час як схожість в іменах Івана Івановича й Івана Никифоровича є відображенням їх однакової, по суті, незначності, розходження в іменах гоголівських персонажів

служить імпульсом, що веде до їхньої наступної сварки. Ю. Тинянов затверджує: “”Повість про те, як посварився Іван Іванович із Іваном Никифоровичем” цілком витекла з подібності й відмінності імен.

Проекція відмінності словесних масок у сюжет дає сварку Івана Івановича з Іваном Никифоровичем, проекція подібності їх – рівність їх на тлі “нудного життя””.

Подібно Шекспірові, Гоголь часом створює імена своїх героїв за допомогою порівняння із тваринами або речами: Собакевич, Коробочка, Півень, Яєчня, Земляника й так далі. У цьому гоголівському прийомі М. Бахтин відзначив наявність “надзвичайно послідовної системи перетворення імен у прізвиська”28. Іноді, як це відбувається в “Невському проспекті”, автор “провокує” комізм, наділяючи простих німецьких ремісників іменами їх всесвітньо відомих співвітчизників – Гофманом і Шиллером. В умінні Гоголя створювати імена своїх героїв В. Набоков бачить підтвердження його геніальності: “Саме прізвище Хлестаков, – затверджував В. Набоков, – геніально придумана, тому що в російського вуха вона створює відчуття легкості, бездумности, балаканини, свисту тонкої тростинки, шлепания об стіл карт, хвастощів шалапута й молодецтва підкорювача серць (за винятком здатності довершити й це й будь-яке інше підприємство)”29.

Важливим прийомом створення комізму в Гоголя є портрет персонажа. Сатирик звичайно описує своїх героїв самим ретельним образом, часто виділяючи їх “фізіологічні” характеристики. Письменник любить розповідати в деталях, що в точності його герої їдять, як одягаються, як умиваються, голяться, чхають і так далі. “Прийом маски” використовується Гоголем і при описі “підкресленої зовнішності” героя, де важливе значення надається його одягу, костюму30. Наприклад, портрет нещасного Башмачкина з повісті “Шинель”:

Отже, в одному департаменті служив один чиновник; чиновник не можна сказати щоб дуже чудовий, низенького росту, трохи рябоват, трохи рудуватий, трохи навіть на вид підсліпуватий, з невеликою лисиною на чолі, зі зморшками по обидва боки щік і кольором особи що називається геммороидальним….

З даного уривка видно, що Гоголь, представляючи вперше читачеві свого героя, підкреслює його досить посередні й абсолютно непривабливі фізичні дані й, таким чином, “направляє” читача стежити за його життям і справами настільки ж малозначними й незначними. Але є й інша причина: банальна й сіра зовнішність бідного чиновника Башмачкина викликає в читачі не тільки посмішку, але й жаль до нього, а також почуття тривоги за цю беззахисну й самотню істоту. Таким чином, завдяки своєму жалюгідному непоказному виду, гоголівський комічний персонаж уже з перших сторінок добутку одержує виразно трагічне фарбування, піднімається до статусу трагікомічного героя. Таку особливість гоголівських характерів підкреслювали і Ю. Тинянов: “Маски можуть бути або комічними, або трагічними – у Гоголя два плани: високий, трагічний, і низький, комічний. Вони звичайно йдуть поруч, послідовно переміняючи один одного”.

Нарешті, про язикові комічні засоби Н. В. Гоголя. Необхідно відразу відзначити, що не існує єдиної й установленого “комічної мови”. Мова комічного персонажа поряд з комічною мовою оповідача в кожного автора свій, не схожий на інших, тому що він визначається різними причинами: індивідуальним авторським стилем, причетністю до різних літературних рухів і шкіл, успадкованим літературним традиціям, історичними й політичними подіями даного часу й так далі. Обов’язковою умовою є те, що мовлення героїв повинна виявляти їхні основні характеристики, як персональні, так і соціальні, повинна відображати життя, думки, судження й поводження персонажів.

Мова Гоголя являє собою новий етап у розвитку мови російської прози. Зокрема, новаторство сатирика полягає в істотному розширенні діапазону язикових засобів і надалі зближенні мови художньої прози з живим розмовним мовленням середнього класу суспільства. Як відзначив Ф. Розкольників, “Гоголь на тлі Пушкіна й Лермонтова здається багатослівним і часом незграбним плебеєм. Його лексика грубіше, він набагато більш охоче звертається до різних видів просторіччя а також до різних соціальних і професійних жаргонів. Все це робить мову прози Гоголя менш витонченим, але зате більше різноманітним і живим”33. Як уже говорилося, А. Білий присвятив мові сатирика свою книгу, у якій він аналізує його новаторські язикові прийоми. Поет пише про стиль гоголівської прози: “И відразу поруч хтось сильний, величезний, оригінальний у міцніючій майстерності розкриває прийоми листа, ніким не відкриті, валячи в словесну тканину дощ народних, жаргонних, станових і місцевих слівець, відшліфованих у перлини мови; так уже подекуди говорили, але так ще не писали”34.

Необхідно також відзначити, що в створенні свого неповторного комічного стилю Гоголь опирається як на європейську, так і на російську літературну традицію. У гоголівській іронії можна помітити вплив Стерна, але Гоголь трансформує іронічний прийом англійського письменника, включивши його у свою особливу систему взаємодіючих гумористичних і сатиричних засобів. Іронія стає ефективною зброєю в комічній розповіді письменника, що він використовує для виявлення й викриття слабостей і пороків своїх персонажів і комічної ситуації в цілому. У повісті “Як посварився Іван Іванович із Іваном Никифоровичем” є іронічний опис “єдиної”, “дивної” і “прекрасної” калюжі Миргорода, що “займає майже всю площу” і яку городничий називає “озером”. Крім іронії в даному уривку використовується також прийом урочистий і хвалебний тони, що допомагає Гоголю викрити предмет комічного – місто Миргород і його жителів, підкресливши всю їхню банальність і незначність.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Комізм у Гоголя

Categories: Нові твори

Links