“Колишні люди” у п’єсі М. Горького “На дні”

Творчий задум п’єси “На дні” відноситься до самого початку 1900 року. М. Горький збирався створити “цикл драм” з чотирьох п’єс, кожна з яких присвячена зображенню певної верстви російського суспільства. Про останню з них він пише в середині 1901 К. П. П’ятницькому: “Ще одну: босяки. Татарин, єврей, актор, господиня нічліжного будинку, злодії, сищик, повії. Це буде страшно. У мене вже готові плани, я бачу – особи, фігури, чую голоси, мови, мотиви дій – ясні, все ясно! .. ” Задумуючи п’єсу як опис життя найбіднішого населення

міст Росії, Горький насамперед визначив її як соціально-філософську драму, в якій головним є конфлікт опинилися на дні життя людей з навколишнім світом. В одній з рукописних редакцій п’єса так і називалася: “На дні життя”. Але разом з тим ці люди знаходяться також і на дні почуттів, думок, кожному з них доводиться боротися із занепадом у самому собі. Ці конфлікти розвиваються паралельно протягом всієї п’єси.

На початку п’єси ми бачимо мешканців нічліжки, незадоволених життям, собою, один одним. Багато хто з них раніше жили краще, а сюди потрапили з-за якогось нещастя. Так, Барон і Сатин опинилися тут

після тюрми, Бубнов пішов від дружини, залишивши їй свою майстерню, Актор спився. Деякі ж, наприклад Настя, ніколи й не бачили іншого життя. Одні вже змирилися з таким становищем і розуміють, що піднятися з дна неможливо, інші ж сподіваються, що все це відбувається з ними тимчасово. Так, Кліщ думає, що після смерті дружини він буде багато працювати і зуміє забезпечити собі краще існування. Він вважає, що якщо жити “по честі”, то можна всього досягти. Актор, навпаки, намагається знайти заспокоєння в алкоголі, тим самим ще більше посилюючи своє тяжке становище. Він вже не розраховує залишити цю нічліжку і з гіркотою згадує своє колишнє життя. І от серед цих пригноблених людей з’являється стороння людина – Лука, мандрівний безпаспортний старий. Повний співчуття до всіх людей, він приносить багатьом мешканцям нічліжки надію. Ганна, дружина Кліща, лежить при смерті і відчуває жахливі страждання. А цей старий полегшує їй останні години. Чекаючи після смерті таку ж борошно, вона з надією чує його слова: “Нічого не буде! Нічого! Ти – вір! Спокой і – більше нічого! .. ” Акторові він говорить про існування безкоштовної лікарні для алкоголіків, і той навіть протягом одного дня утримувався від пияцтва і працював, підмітаючи вулицю. Попелу Лука радить поїхати з Наташею в Сибір і почати там нове життя. У мешканців нічліжки з’являється впевненість, що вони можуть вирватися з полону тяжке життя на свободу. І тут автор піднімає глибоко філософське питання: “А чи потрібна цим людям брехня?” Адже велика частина слів Луки – це брехня, вимовлена з жалю, з метою втішити, допомогти.

Він же підтримує Настю в її розповідях про “справжнє кохання”, хоча цілком очевидно, що нічого подібного з нею не відбувалося, що все це вичитано з книг. Відповідь на це питання звучить у словах Сатіна: “Хто слабкий душею… і хто живе чужими соками – тим брехня потрібна… одних вона підтримує, інші-прикриваються нею… А хто – сам собі господар… хто незалежний і не жере чужого – навіщо тому брехня? Брехня – релігія рабів і господарів… Правда – бог вільної людини! ” Відповіддю служить все розвиток дії. Ми бачимо катастрофа всіх надій: помирає Анна, і інструменти Кліща розпродані на її похорон – він залишається без засобів до існування; Васька Попіл вбиває в бійці Костильова, що, мабуть, приведе його до в’язниці; Татарин розчавив руку і втратив роботу. Створюється враження, що Лука привніс в їхньому житті тільки гірші зміни, тому що після його відходу обстановка в нічліжці стає ще більш плачевною, ніж на початку п’єси. Ці босяки ще глибше занурилися на “дно”, вони програли ще одне зіткнення зі своєю долею, остаточно втратили віру у свої сили. Все це підкреслюється в кінці п’єси. Актор, позбавлений підтримки Луки і постійно переконуємо Сатин, що всі розмови про безкоштовну лікарні для алкоголіків – брехня, кінчає життя самогубством. І, як ілюстрація безвиході становища нічліжників, звучать повсякденні слова Сатіна: “Ех… зіпсував пісню… дур-рак! “

Взявши за основу своєї п’єси конфлікт низів суспільства з їх непростим життям, Горький зумів виконати головне завдання – показати всі грані існування цих людей, надовго чи назавжди залишаються “на дні”, всі можливі прояви їхніх характерів. Ми бачимо практичну неможливість будь-яких позитивних змін в їхньому житті, незважаючи на всі їхні старання й надії, оскільки вони не є вільними людьми. Вільна людина, по Горькому, має сміливо дивитися правді в очі, а не знаходити розраду в красивій брехні, задовольняючись своїм становищем. І тільки коли людина стане вільним, він зможе подолати труднощі і вирватися з пучини нічліжки. Тільки тоді можна здійснити надії на краще життя не тільки для однієї людини, але і для всього суспільства.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Колишні люди” у п’єсі М. Горького “На дні”

Categories: Твори з української літератури

Links