“Книга пісень” – лірична сповідь Генріха Гейне

Генріх Гейне стояв біля витоків романтизму, був його фундатором разом із Байроном, Міцкевичем, Пушкіним, Шевченко. У кожного з цих поетів була своя книга, що принесла світову славу. Для Гейне це була збірка поезій “Книга пісень”. До збірки увійшли вірші, створені протягом 1816-1827 років. Переважна їх більшість написана в дусі народних пісень, про що і свідчить назва.

“Книга пісень” складається з п’яти частин: “Страждання юності”, “Ліричне інтермецо”, “Знову на батьківщині”, “З подорожі на Гару” і “Північне

море”. Більша частина віршів присвячена коханню. Сімнадцятирічним юнаком Гейне закохується у доньку свого багатого дядька Амалію. Але горда дівчина не звертала уваги на юного кузена, не бачила в ньому і поета. Юнак страждає, віршує, серце його шалено б’ється, і на світ з’являється шедевр світової лірики, який потім ввійшов до “Ліричного інтермецо”:

Самотній кедр на стромині В північній стоїть стороні, І кригсуо й снігом укритий, Дрімає і мріє вві сні. І бачить він сон про пальму,

Що десь у південній землі Сумує в німій самотині На спаленій сонцем землі. (пер. Л. Первомайського)

Саме цей вірш можна розглянути як зразок романтичної поезії. Через образи природи автор передає свої почуття. Ніколи не зустрітися кедру і пальмі, ніколи не бути поету зі своєю коханою. Коли я вперше почув цей вірш, мені пригадалася російська пісня, яку дуже любить і часто співає моя бабуся:

Но нельзя рябине к дубу перебраться. Знать, судьба такая – век одной качаться…

А через сім років Генріх закохується в молодшу сестру Амалії – Терезу. Але й ця дівчина не відповіла поету взаємністю. І знову – нещасне Кохання, душевні страждання і – нові вірші, які пізніше увійдуть до циклу “Знову на батьківщині”. Взагалі, нещасне кохання – не новина для поетів, але Твори Гейне відрізняються тим, що в них простежується не тільки душевний біль, але й соціальний протест – ніколи б багатий дядько Соломон не погодився на шлюб своєї доньки з бідним небожем.

Поет страждає від невизнання себе як особистості. Він значно краще почувається серед простих, щирих людей, ніж серед “золотої молоді”. Гейне, як і всі поети, страждає від своєї самотності, але його ліричний герой не мовчазний і не покірний. Гейяівський герой не хоче миритися з дійсністю, його не приваблює зустріч з коханою на небесах, він хоче простого людського шастя на землі. . Особливістю збірки “Книга пісень” можна вважати і пейзажні замальовки, де Природа виступає як жива істота: разом з героєм вона’ сумує і радіс.

Чому троянди, немов неживі, Кохана, скажи мені? Чому, скажи, в зеленій траві Фіалки такі мовчазні?

Віршам Гейне властиві глибока задушевність, щирість, прозорість і простота. Але романтична відвертість не завжди знаходить розуміння, нерідко вона викликає сміх. Ліричний герой найромантичнішої збірки “Книги пісень” іноді сам не розуміє, “де кінчається небо і починається іронія”

Знову, наче в лабіринті, Думи сплутані снуються, І з закоханого дурня У кущах птахи, сміються.

Ось такий він, ліричний герой збірки “Книга пісень”. Справжнього поета можна порівняти з натягнутою струною на скрипці буття.

Дотик – і заспіває, заплаче душа поета. А людям залишаються вірші…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


“Книга пісень” – лірична сповідь Генріха Гейне

Categories: Нові твори

Links