Класифікація загадок

Однією з перших логічно несуперечливих і науково вмотивованих класифікацій, що не втратила свого значення і в наш час, була запропонована І. Франком у праці “Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних”. Аналізуючи первісний слов´янський світогляд, побудований на ідеалізації і персоніфікації сил і явищ природи, та давні релігійні вірування (анімізм, зооморфізм і антропоморфізм), Франко кладе їх в основу класифікації загадок як одного з найдавніших жанрів.

Першою за походженням дослідник вважає групу

загадок, які називає анімістичними. До них зараховує Твори, в яких неживі предмети, сили і явища природи представлені як живі істоти, тобто персоніфіковані чи одухотворені. Найдавнішими вважає ті з них, що тотожні чи суголосні зі старовинними праслов´янськими міфами про світобудову, походження світу, божеств, пов´язаних з природними явищами. Наприклад, уявлення, що небо – батько, а земля – мати, знайшло відображення в загадках, типу “Тато високий, мама широка, син кучерявий, невістка сліпа” (Небо, земля, вода, ніч). Ремінісценцією міфів є загадки на зразок “Сидить півень на вербі, пустив коси до землі”

(Небо, сонце, дощ), де небо зображене як світове дерево (елемент всіх євразійських міфологічних систем), а сонце – птах на ньому. Подібною трансформацією міфу є зображення сонця як золотого коня (що перегукується з міфом про золоту небесну колісницю). Поклоніння одухотвореним силам природи і деякі табу на їхні імена синтезувались у загадках про сонце як панну із золотими косами, що спадають на землю (проміння); та зорю ранню чи вечірню у вигляді дівчини, богині, що плакала або загубила ключі: “Зоря-зоряниця, красная дівиця, до церкви ходила, ключі загубила, місяць побачив, сонце скрало”. Тут, як і в багатьох текстах календарної обрядовості, ключами зорі названа роса; те, що сонце скрадає ключі означає, що воно бере владу над світлом і днем.

Подібними є загадки про місяць в образі князя або пастуха: “Череда незлічена, толока незміряна, пастух ненайманий”. Зорі, які заховались за Хмари, уявлялись украденими чи втраченими вівцями.

У багатьох загадках елементи астрального культу поєднані з елементами інших культів, зокрема із культами вогню, домашнього вогнища, печі, хліба. Так, у загадці “Повна піч паляниць, посередині книш” маються на увазі зірки і місяць; небо та сонце нерідко порівнюються із піччю та хлібом: “За лісом за пралісом золота діжа кисне” або “За лісом червона діжа сходить”.

Такі загадки, де сили природи зображені у вигляді звірів, становлять другу, дещо пізнішу групу, яку Франко називав зооморфічною. У зооморфічних загадках зафіксовані тотемічні вірування слов´ян і елементи поклоніння тваринам-тотемам. Найвиразніші з них ті, в основі яких лежить поклоніння корові, волу, бику: “Чорна корова всіх людей поборола, а білий віл всіх людей на ноги підвів” (ніч і день). Подібні образи зустрічаються у грецьких міфах (білі воли Гіперіона – сонця) та в індійських віруваннях, що говорить про спільне індоєвропейське тло. Це стосується й образів хмар у вигляді овець: “Сиві барани все поле залягли”; вітру в подобі коня: “Що біжить без повода?” а також інших явищ – вогню, води, грому, місяця, снігу, дощу, веселки та ін.

Значна група загадок, пов´язана з культом птахів: червоного півня, що асоціюється з вогнем – “Сидить півень на осиці, підняв догори косиці” (Вогонь і дим); золотої квочки з курчатами – “За горами, за лісами золота квочка золоті курятка водить” (Місяць і зорі); чорного птаха – ночі; білого птаха – снігу; сивого птаха – диму та ін. Франко наголошує на такому цікавому і недругорядному факті, що символами явищ природи служать майже виключно домашні тварини та птиця (за винятком кількох загадок, де звірі нечітко означені), тому що “звірі, з котрими чоловік найближче живе, котрих вдачу найліпше знає, і котрі заразом, як нас поучає порівнююча Історія первісних релігій, займали найбільше місце в первіснім культі звірів (зоолатрії), спільнім в більшім або меншім розмірі всім народам на певнім ступені розвою духовного”.

До третьої групи належать антропоморфічні загадки, тобто такі, де явища природи і реали дійсності порівнюються з людьми і людськими взаєминами. Наприклад, сонце – пан, місяць – пастух-най-мит; вітер – злодій; місяць – чумак, зорі – воли; замок – сторож та ін. Вони теж успадкували анімістичні риси, але, вказуючи на певні суспільні відносини і явища, є витвором більш сучасним і віддаленим від первісної міфології.

Детально зупиняючись на аналізі цих трьох груп, Франко зазначав, що всі інші загадки є “штучнішими”, бо витворені народною уявою і фантазією, а тому є цікавими з точки зору фразеології і мови, а не світогляду чи змісту, закладеного в них. їх можна умовно об´єднати у ще одну групу загадок, в яких явища чи предмети порівнюються з іншими явищами чи предметами. Наприклад, сніг – скатерть, ніч – покривало, веселка – міст, зорі – цвяхи, блискавка – коса та ін.

Інші класифікації загадок у переважній більшості побудовані на основі тематичного, а не історичного принципу. Так, І. П. Березовський виділяв такі тематичні групи: Природа (Небо. Земля. Явища природи. Рослинний світ. Тваринний світ); Людина (Фізична природа людини: будова тіла, життя і смерть. Матеріальне життя людини: їжа, одяг, взуття, речі домашнього вжитку); Трудова діяльність людини (Освіта. Музика. Звичаї та обряди. Абстрактні, загальні, умовні та зібрані поняття. Головоломки, шаради та різноманітні запитання); Різні. Включена група “Різні” вказує, що можна виділити й інші тематичні групи та підгрупи.

Поетика жанру загадок в основному характеризується загально-фольклорними рисами. Як уже зазначалось, найчастіше вони побудовані на основі метафори, метонімії чя розгорнутого паралелізму; основні механізми – персоніфікація, алегорія та іносказання. У мові загадок вживаються традиційні сталі епітети (“Густий ліс, чисте поле”, Волосся, лоб). Засобом зображення неметафоричних загадок часто є порівняння (“Білий, як пір´їна, холодний, як крижина”, Сніг). Використовуються гіперболи (“Ревнув віл на сто гір, на тисячу городів”, Грім), тавтологічні вислови (“Мур мурований, склеп склепований”, “Бігунці біжать, ревунці ревуть”). Для позначення певних предметів вибираються власні назви, найчастіше людські імена (кінь – Федько, півень – Гришко). Часто вони вживаються з метою римування чи ритмізації (“Сидить Пахом на коні верхом”, Окуляри; “Сидить Марушка в семи кожушках, хто її роздягає, той сльози проливає”, Цибуля). Ритміка загадок нерідко підкреслюється алітерацією (“За лісом, за пралісом, за розсохачем бив бук бука буковим бичем”, Довбня, клин, колода) чи звуконаслідуванням (“Соломон, согодан, согодіца, собродіца, а зуб кланц”, Замок і ключ). У цьому прикладі зустрічається ще один поширений в загадках прийом – неологізми, утворені на основі звукових (тарахкотинський чи іржинський – про замок) чи образних асоціацій (“Чотири чотирнички, п´ятий Макарчик”, Пальці). Багато загадок побудовано на запереченні чи заперечному паралелізмі´. “Кинув не палку, піймав не галку, скубу не пір´я, їм не м´ясо”, Риба.

У віршованих загадках використовуються прийоми, властиві народній ліриці: римування, метричність, співзвучність, паронімія та ін.:

Прилетіли гості, їхала пані

Сіли на помості, В срібнім жупані,

Без сокири, без лопати Як уїхала в сад,

Поробили собі хати. Не вернулась назад.

(Птахи) (Риба, сітка)

Поширені також народнопоетичні символи:

У вінку зеленолистім, У червоному намисті Видивляється у воду На свою хорошу вроду. (Калина)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Класифікація загадок

Categories: Нові твори

Links