Кичинський Анатолій Із книжки “Вулиця закоханих дерев”

Із книжки “Вулиця закоханих дерев” (К.: Молодь, 1976).
ЩАСТЯ
Я знаю щастя – трудне, чоловіче.
Заради нього, певно, ми й жили.
Щоб людям чесно глянути у вічі,
А руки синові були як дві бджоли.
І щоб мій степ
Не зміг без лемеша,
Як я не зміг без тебе, Україно…
Щоб виростало щастя мого сина
Таврійським хлібом,
Сіллю Сиваша…
СОНЕТ
Папери хай полежать на столі.
То – суєта
Ходімо в ліс, братове,
До вічної травинки на розмову
Й до щебету в осінньому гіллі.
Ходімо в степ, де пісня жайворова

/> Провисне в серце пам’яттю землі,
Як високо у птичому крилі
Займеться вогник нашої любові.
Хижім туди, де в маревній імлі
Ріка пливе крізь тишу вечорову…
Посидьмо хвилю – не заради лову –
Над плином, що од віку не змілів.
…Нам за столом бракує вірних слів.
Отож ходім, брати, до первослова.
ЖИВА І СКОШЕНА ТЕЧЕ В МЕНІ ТРАВА
…А буде так:
принишкнуть дерева –
І всесвіт мовби нерухомим стане.
І я відчую вперше і востаннє:
Жива і скошена тече в мені трава…
Таки не все в житті було даремним.
Моєї мислі пружна тятива
Дала політ і рікам, і деревам.
Лиш

я не знав, як пристрасно і ревно
Жива і скошена текла в мені трава
Жагучою зеленою рікою.
Глибока хвиля, чую, під рукою.
Висока хвиля в серце заплива!
Хмеліє і світліє голова.
Й радіє, що нема їй супокою.
Жива і скошена тече в мені трава,
Лиш потім – вічно – наді мною…
СЕРПЕНЬ
У синіх затінках жадана прохолода
І дух землі в настояній траві.
Ви чуєте?
Листочки неживі
Поволі опускаються на воду.
Спішать авто на пляжні береги,
Тече асфальт під шинами,
як літепло.
Мені ж несила відірвать ноги
Од берега,
де стало менше
літа…
Крізь пам’ятну бузкову каламуть,
На диво всім,
колись мене покличе
Твоє нестерпно знадливе обличчя
І руки голубливі позовуть.
І я піду.
На диво всім, піду.
Хоч тут немає ані краплі дива.
Буває ж так:
шукаємо біду
Там, де колись
щасливими ходили.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Кичинський Анатолій Із книжки “Вулиця закоханих дерев”

Categories: Твори з української літератури

Links