Казки характеристика образів героїв

КАЗКИ ( 1869-1886) Баран – Що НеПам’ятає – герой однойменної казки. Став бачити неясні, що хвилювали його сни, що змушували підозрювати, що “мир не кінчається стінами хліва”. Вівці стали глумливо йменувати його “розумником” і “филозофом” і цуратися його. Баран захирів і вмер. Пояснюючи случившееся, вівчар Микита припустив, що покійний “вільного барана в сні бачив”. Богатир – герой однойменної казки, син довбні-яги.

Відправлений нею на подвиги, вирвав з коренем один дуб, інший перешиб кулаком, а побачивши третій,

з дуплом, заліз туди й заснув, лякаючи околиці храпом Слава його була велика. Б. і боялися, і сподівалися на те, що він у сні сил набереться. Але проходили століття, а він усе спав, не приходячи своїй країні на допомогу, що б з нею не трапилося. Коли ж при ворожій навалі до нього підступилися, щоб виручив, то виявилося, що Б. давно мертво й згнив. Його образ настільки явно був націлений проти самодержавства, що казка залишалася не надрукованої аж до 1917 г. Генерали – персонажі “Повести про те, як один мужик двох генералів прокормив”.

Чудесним образом опинилися на незаселеному острові в одних нічних сорочках і з орденами

на шиї. Нічого не вміли й, оголодав, ледве не з’їли один одного. Одумавшись, вирішили шукати мужика й, знайшовши, зажадали, щоб він кормил їх.

Надалі жили його працями, а коли скучили, він же спорудив “таку посудину, щоб можна був океан-море переплисти”. Після повернення до Петербурга Г. одержали пенсію, що нагромадилася за минулі роки, а своєму годувальникові подарували чарку Горелки й п’ятак срібла. Дикий поміщик – герой однойменної казки.

Начитавшись ретроградної газети “Звістка”, по дурості скаржився, що “дуже вуж багато розвелося… мужика”, і намагався всіляко їх пригноблювати Бог почув слізні селянські молитви, і “не стало мужика на всьому просторі володінь дурного поміщика”. Той прийшов було в захват (“чистий” повітря стало), але виявилося, що тепер йому ні гостей не прийняти, ні самому не поїсти, ні навіть пил із дзеркала витерти, та й податі скарбниці комусь платити. Однак він від своїх “принципів” не відступав і в результаті здичавів, став пересуватися рачки, втратив людське мовлення й уподібнився хижому звірові (один раз ледве самого справника не задерло). Стурбувавшись відсутністю податей і збіднінням скарбниці, начальство повеліло “мужика изловить і оселити назад”.

На превелику силу изловили також поміщика й привели його в більш-менш пристойний вид Йорж – персонаж казки ” Карась-Ідеаліст”. Дивиться на мир з гіркою тверезістю, бачачи всюди зваду й одичалость. Над міркуваннями Карася іронізує, викриваючи його в доконаному незнанні життя й у непослідовності (Карась обурюється Щукою, але сам їсть черепашок). Однак визнає, що “все-таки з ним одним по душі поговорити можна”, і часом навіть злегка коливається у своєму скептицизмі, поки трагічний результат “диспуту” Карася із Щукою не підтверджує його правоти. Здравомисленний заєць – герой однойменної казки, “так здраво міркував, що й ослові впору”.

Уважав, що “усякому звірові своє життя надане” і що, хоча зайців “усі їдять”, він “не вибагливий” і “усіляко жити згодний”, У запалі цього філософствування був пійманий Лисицею, що, знудивши його мовленнями, з’їла його. Карась-Ідеаліст – герой однойменної казки. Живучи в тихій заводі, благодушествует і плекає мрії про торжество добра над злом і навіть про можливість урезонити Щуку (якої отродясь на видивал), що вона не має права є інших.

Їсть черепашок, виправдуючись тим, що “самі в рот лізуть” і в них “не душу, а пара”. Ставши перед Щукою зі своїми мовленнями, на перший раз був відпущений з радою: “Мабуть проспися! ” У другий – запідозрений в “сицилизме” і неабияк покусаний на допиті Зануримо, а втретє Щука так зачудувалася його вигуку: ” чиЗнаєш ти, що таке чеснота?” – що роззявила рот і майже мимоволі проковтнула співрозмовника”.

В образі К. гротескно відбиті риси сучасного письменникові лібералізму. Кисіль – герой однойменної казки, “був до того разимчив і м’який, що ніякої незручності не почував від того, що його їли”. Добродії до того їм переситилися, що й свиням їсти надавали, так що зрештою “від киселю залишилися тільки засохлі поскребушки”. У гротескному виді тут відобразилися й селянська покірність, і послереформенное збідніння села, пограбованої вже не тільки “панами”-поміщиками, але й новими буржуазними хижаками, які, по переконанню сатирика, як свині, “ситості…

Не знають”. Коняга – герой однойменної казки, “звичайний мужицький живіт, замучений, побитий”, що “день-деньской… з хомута не виходить”. Опис його життя повно сумного пафосу: “Для всіх поле роздолля, поезія, простір; для К. воно – кабала…

Для всіх природа – мати, для нього одного вона – бич і катування”. Критика порівнювала цю казку з віршем впрозе. В образі К. втілена доля російського селянства (варто зрівняти цю казку з буднями “господарського мужичка” з “Життєвих дрібниці”). “Скорботним співаком Коняги” назвав Щедріна поет И. Ф. Анненский. Ліберал – герой однойменної казки.

“Рвалася блага справа робити”, але з опасливости усе більше зменшував свої ідеали й прагнення. Спочатку діяв лише “по можливості”, потім погоджуючись одержати “хоч що-небудь” і, нарешті, надходячи “стосовно до підлості”, утішаючись міркуванням: “Сьогодні я в бруді валяюся, а завтра вигляне сонечко, обсушить бруд – я й знову молодець-молодцем! ” Орел-Меценат – герой однойменної казки. Оточив себе цілим придворним штатом і погодився навіть завести науки й мистецтва Однак незабаром йому це набридло (втім, Солов’я прогнали відразу), і він жорстоко розправився із Совою й Соколом, питавшимися навчити його грамоті й арифметиці, історика Дятла заточив у дупло й т. д. Премудрий пискарь – герой однойменної казки, “освічений, помірно-ліберальний”.

З дитинства був наляканий застереженнями батька про небезпеку догодити в юшку й зробив висновок, що “треба так прожити, щоб ніхто не помітив”. Вирив нору, аби тільки самому поміститися, не завів ні друзів, ні сім’ї, жил-тремтів, удостоївшись під кінець навіть щучих похвал: “от, каби всі так жили – те-те б у ріці тихо було! ” Лише перед смертю “премудрий” догадався, що в такому випадку “мабуть, весь пискарий рід давно перевівся б”. Історія премудрого пискаря в гиперболизированной формі виражає зміст або, скоріше, всю нісенітницю боягузливих спроб “присвятити себе культу самозбереження”, як сказано в книзі “За рубежем”. Риси цього персонажа ясно видні, наприклад, у героїв “Сучасної ідилії”, у Положилова й інших щедринских героїв.

Характерно й зауваження, зроблене тодішнім критиком у газеті “Російські відомості”: “Всі ми більш-менш пис-карі… ” Пустопляс і персонаж казки “Коняга”, “братик” героя, на відміну від його ведучий дозвільне життя. Уособлення помісного дворянства Міркування пустоплясів про Коняге як про втілення здорового глузду, смиренності, “життя духу й духу життя” і т. п. представляють собою, як писав сучасний письменникові критик, “обиднейшую пародію” на тодішні теорії, стремившиеся виправдати й навіть возвеличити “каторжний” праця селян, їхню затурканість, темряву й пасивність.

Русланцев Сережа – герой “Рождественської казки”, десятилітній хлопчик. Після проповіді про необхідність жити по правді, сказаної, як начебто б мимохідь відзначає автор, “для свята”, С. вирішив так і надходити. Але й мати, і сам священик, і слуги остерігають його, що “із правдою-те жити ог-лядиваючись треба”. Вражений розбіжністю між високими словами (воістину – різдвяною казкою! ) і реальним життям, оповіданнями про сумну долю тих, хто намагався жити по правді, герой занедужав і вмер.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Казки характеристика образів героїв

Categories: Твори з української літератури

Links