Катерина й Варвара. Чия життєва позиція ближче тобі?

В 1859 році А. Н. Островський пише драму “Гроза”. У цьому добутку значне місце знову приділяється жіночим образам, які так залучали драматурга. У своїх п’єсах письменник уперше в російській літературі виводить героїню, що істотно відрізняється від навколишніх її людей. Життя ідеальної російської жінки для Островського характеризується близькістю до Бога, несвідомим відчуттям споконвічної приреченості людини. У драмі “Гроза” втіленням такого типу персонажів є Катерина, дружина Тихона Кабанова.

Драматург протиставляє їй дівчину,

що є частиною провінційного миру, тверезо дивиться на життя. Її душа позбавлена чогось піднесеного, не так глибока й складна, як у Катерины. Це Варвара Кабанова. Дві героїні п’єси розрізняються між собою, але їх поєднує реалістичність зображення, що надає обом образам особливу значимість. На тлі жителів міста Катерина виділяється своїми щиросердечними властивостями

Її несхожість впадає в око. Кудряш у розмові з Борисом легко довідається героїню по двох-трьох фразах, коли племінник Дикого захоплюється Катериной, виділяє характерні для неї риси: “…у неї на особі посмішка ангельська, а від імені-те

начебто світиться”.

Так, через оцінку навколишніх ми довідаємося про ангелоподобности молодий Кабановой, її спорідненні з небом, що пояснює чутливість Катерины до грози, її хворобливу реакцію на електричні розряди, що нібито проходять крізь неї. Героїні Островського здається, що вона птах, їй сняться пейзажі, “як на обра зах”. Дружина Тихона зв’язує горний і далекий мир, як ангел будучи посередником між небом і землею. В оповіданні Катерины про дитинство проявляється дитяча чистота її душі. Дівчина безвинна й ангелоподобна, як будь-яка дитина. У дитинстві вона дуже близька Богові. Це проявляється й у тім, що вона здатна бачити ангелів, і в неї снах

Але така близькість те саме що щиросердечний стан юродивого. Катерина не знає миру, її не торкнувся гріх, у її житті немає місця християнському подвигу. Будинок матері був для дівчини раєм, що зробив героїню безтурботним “ангелом”, далеким жорстокої щоденності. Незвичайність Катерины підкреслюється й тим, що вона живе поза часом. Її існування вічно й не обмежене якими-небудь рамками

Дівчина розповідає про церкву: “…і не бачу нікого, і час не пам’ятаю, і не чую, коли служба скінчиться. Точно, як все це В Одну секунду було”. Таке передчасне існування – межа мріянь уже замужньої Катерины: “…засядемо шити з Варварою й не побачимо, як час пройде…

” Сестру Тихона такі тонкості не хвилюють. Вона цілком і повністю пов’язана з в’януло поточним часом міста Калинова й землею. Це підкреслюється навіть прізвищем. Кабан, одне із самих приземлених тварин, – тотем сім’ї Марфи Ігнатіївни, а виходить, і Варвари

Дитинство не змогло заронити в дівчину частку того світла й тепла, які випромінює Катерина. Варвара була змушена хитрити й ловчить. Її завдання – знайти спосіб, щоб, не вступаючи у відкритий конфлікт із матір’ю, не коритися їй. Сестра Тихона зауважує чудність Катерины, вона жалує увядающую дівчину, але не може пояснити її поводження й слів. Для Варвари життя молодої дружини в дитинстві мало чим відрізняється від побуту в будинку Кабанихи. “Та й у нас т же саме”, – говорить вона. Катерина ж фізично відчуває

Вага порядків у новому для неї будинку, з переселенням у який з’являється основне протиріччя між героїнею й містом. Дружина Тихона повинна підкорити свою волю “Домострою” і самодурству Кабанихи. Але вже в першій сцені за участю Катерины ми бачимо, що їй це не вдається

Під час “нарікань” Кабанихи невістка втримується від відповідних реплік так довго, як може. Тільки крайня несправедливість змушує Катерину вступити в діалог з “маменькой”. Першої ж фрази героїні дають нам зрозуміти, що та зовсім не схожо на безвладного чоловіка. “Так хоч і до слова, за що ж ти мене кривдиш?” – говорить вона Кабанихе.

У цій сцені відкрита й волелюбна Катерина чітко протипоставлена всій її новій сім’ї: безхарактерному Тихонові, що ревнує сина Марфі Ігнатіївні, хитрій Варварі, характер якої розкривається тут досить повно. Всі репліки сестри Тихона йдуть під ремаркою “убік”. Вона має свою думку, але воліє не втручатися, не йти на конфлікт. “Шито так крито” – її основний принцип, про яке Варвара скаже пізніше. Це правило допомагає вижити дівчині

У місті Калинове починається теперішня, не ізольована від проблем життя Катерины. Внаслідок цього до героїні Островського приходить усвідомлення неминучості смерті. Загибель – це плата за життя. От чому молода Кабанова, випливаючи тільки їй зрозумілій логіці, так швидко переходить від спогадів про дитинство до смерті, а потім до нового життя: “Я вмру незабаром… щось із мною недобре робиться, чудо якесь!.. Точно я знову жити починаю…

” Катерина занадто добре розуміє нерозривний зв’язок між життям і смертю. Вир для неї виявляється неминучою реальністю. Катерина передбачає своє Майбутнє, тому-те й лякається заклинань барині, у словах якої чує лише підтвердження власних передчуттів. У новому будинку переривається безперешкодний зв’язок Катерины Сбогом.

Героїня говорить про свої чарівні сни: “И тепер іноді сниться, так рідко, та й не те”. Молода Кабанова підсвідомо почуває потреба відновити втрачене. Засобами повернення до Бога стає любов до Бориса, гріховна, по традиційних поняттях, пристрасть. Катерина повністю віддається цьому почуттю. У такому поводженні героїні укладена величезна сила, незважаючи на те що молода Кабанова говорить: “Немає в мене волі”.

Катерина сама вирішує віддати свою долю в руки коханої людини, і це добровільне “рабство” не має нічого загального з безвільністю й приниженістю інших персонажів. Але для самої Катерины її вчинок – гріх, тому героїня, усвідомивши неминучість власної загибелі, добровільно вибирає безодню: “… я б усе йшла… і не оглянулася б “. У Катерины немає іншого виходу, жити так, щоб усе було “шите так крито”, вона не хоче, виїхати – не може: Борис відмовляється взяти Катерину із собою, тому що живе “не зі своєї волі”.

Та і є чи такі краї, де могла б утішитися вільнолюбна душа Катерины? Якщо вже в “праведній” землі, де “краса в природі розлита”, молода жінка не знаходить собі місця, то що ж їй робити там, де “салтаны землею правлять” і “люди з песьими Алл С о ч. Р У головами”. Залишається одна дорога – вомут.

Але в той же час це – дорога в середовище світла й повітря, шляхи до Бога. “У могилу… у землю”.

Не виносить життя в “маменьки” і Варвара. Вона біжить із Кудряшом. Тільки протестує сестра Тихона всього лише проти неприємного, докучливого бурчання. Її втеча не відхід у кращий світ, а рятування від дрібних неприємностей. Так, навіть почасти схожі дії Варвари й Катерины ще краще виявляють протиріччя між ними

Жодна з героїнь, безумовно, не може викликати в нас різкого негативного відношення, але й жодна не стане ідеалом. Такий, як Катерина, можна тільки народитися; посередником не можна стати. Це покликання визначає характер молодої дружини Тихона. Життя приземленої Варвари, на мій погляд, занадто прозаїчна, занадто прості її прагнення й світосприймання

Таким чином, моя життєва позиція не може збігатися з позиціями героїнь Островського. Мені залишається захоплюватися вибраної Богом Катериной.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Катерина й Варвара. Чия життєва позиція ближче тобі?

Categories: Нові твори

Links