ІЗ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ЛІРИКИ

ІЗ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ЛІРИКИ

Вмій пізнати зміни в людському житті.

Архілох

Після гомерівського епосу літературна пальма першості в Елладі перейшла до лірики (VII-VI ст. до н. е.). Греків почали цікавити не лише ідеалізовані події давнини, а й внутрішній світ людини, який значно краще втілюється в ліричній поезії, ніж в епічних поемах.

Термін “лірика” походить від слова “ліра”, бо спочатку елліни виконували вірші в супроводі музичних інструментів (передовсім ліри). За міфом, найпершу ліру для Аполлона виготовив Гермес із панцира

черепахи. Пізніше вона потрапила до легендарного співця Орфея, а після його смерті морські хвилі принесли її до острова Лесбос, батьківщини відомої поетеси Сапфо, де ліра зберігалася в храмі, а потім Зевс перетворив її на сузір’я Ліри.

Спочатку елліни називали ліричну поезію мелікою (від грец. те – los – пісня), де музика й тексти зливалися воєдино, доповнюючи одне одного. Записувати меліку в Елладі почали від VIII ст. до н. е. Проте мелодії ніхто не фіксував, тому ми можемо лише уявляти, як божественно звучала еллінська поезія в довершеному музичному супроводі, адже про мелодійність грецької мови

складали прислів’я.

Сучасні літературознавці поділяють еллінську лірику на два основні різновиди: пісенну (співалася в супроводі музичних інструментів) і декламаційну (декламувалася спочатку часто, а згодом і зовсім без музики).

Меліку умовно поділяли на сольну та хорову. Сольна меліка виконувалася солістом, а хорова – хором. Однак це досить умовно, бо, наприклад, гімни могли виконуватися як солістом, так і хором, як а капела, так і під звуки ліри. До меліки елліни ставилися надзвичайно серйозно. Так, рабам заборонялося її виконувати під страхом смерті (насолоджуватися справжньою Поезією могла тільки вільна людина, а не раб!). А декламаційну лірику елліни взагалі не вважали за поезію. Однак сучасні літературознавці відносять жанрові різновиди декламаційної лірики (елегію і ямби) саме до лірики. Основні різновиди еллінської лірики можна представити у вигляді схеми:

Елліни так любили музику, що навіть декламаційну лірику часто виконували в інструментальному супроводі. Щоправда, ці інструменти були не такими милозвучними, як ліра. Так, ямби могли виконувати під брязкіт металевої пластинки, прив’язаної до підошви виконавця, якою той відбивав ритм по каменю. Іноді виконання ямбів супроводжувалося різкими звуками дудки – ямбіке. Звідси – одне з тлумачень походження (етимології) слова “ямб”. Інше тлумачення походить від імені служниці Ямби. За міфом, вона грубими жартами розсмішила навіть невтішну богиню Деметру, яка розшукувала свою доньку Персефону. Ця зорієнтованість на різкість, грубість узгоджується з викривальним характером багатьох творів ямбічної поезії. Адже в Елладі ямбами називали дошкульні чи жартівливі вірші (нині ж ямб – віршовий розмір). “Батьком” ямбів вважається Архілох, хоча не він винайшов цей жанр, який здавна вживався в еллінському фольклорі.

Ще одним жанром декламаційної античної лірики була елегія, розвиток якої в античній літературі пов’язаний з іменами поетів Тіртея, Горація, Овідія та ін.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ІЗ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ЛІРИКИ