Іван Франко – Малий Мирон II

Малий Мирон над усе любить бiгати сам по зелених, цвiтастих лугах, помiж широколистi лопухи та пахучий ромен, любить упиватися солодким запахом росистої конюшини та квiтчатися прилипчастими лопуховими гудзиками, яких так i насиляе * (* Насиляти – начiпляти.) на себе вiд нiг до голови. А ще рiчка, через котру з городу треба йти на пастiвник, невеличка супокiйна пiдгiрська рiчечка, з глибокими, стрiмкими та обривистими берегами, з глинистим дном, з журчачими бродами, котрих дно покрите дрiбними плиточками, оброслими мяким зеленим водоростом, довгим, мов

зеленi шовковi пасма, – ота рiчка – то правдива розкiш, то сильна принада для Мирона. Там вiн цiлими годинами любить сидiти, запхавшися в високий зелений косiтник або мiж густе лапасте листя надбережного пiдбiлу. Сидить i вдивляється у плюскiтливу воду, в мигаючу пiд напором хвилi траву, в ковбликiв * (* Ковблик – дрiбна рiчкова риба.), що час вiд часу вилазять зi своїх печер або випливають iз глибшого плеса, нипають по днi, шниряючи за водяним хробацтвом, то знов вистобурчують свою тупу вусату мордочку аж над воду, хапнуть раз повiтря та й утiкають чимборше в свою криївку * (* Криївка – захисток, схованка.), немовби закоштували

не знати якої присмаки. А тим часом сонце жарить iз безхмарного темно-блакитного неба, грiє Мироновi плечi i все тiло, але не пече його за широким листом. Любо йому. Невеличкi його сiрi оченята живо бiгають, дитиняче чоло стягається, – думка починає рушатися.

– От сонечко, – чому воно таке невеличке, а татуньо казали, що воно велике? То певно, в небi лиш така невеличка дiрка прорiзана, що його лиш стiльки видно!

Але зараз же в його головi заворушилася й друга думка.

– Ба, а як же воно? Сходить, там дiрка мала; заходить, то й там дiрка. Хiба ж дiрка разом iз сонцем по небi ходить?

Се не може йому помiститися в головi, i вiн обiцяє собi, що скоро додому, то зараз запитається татуня, яка то в небi на сонце дiрка прорiзана?

– Мироне! Мироне! – чути здалека крик. То мати кличе. Мирон почув i схопився, збiг iз берiжка над бродок, аби перейти через рiчку, та й нараз зупинився. Багато разiв уже вiн переходив через рiчку, та й нiчого, а тепер нараз нова поява впала йому в очi. Вiн стояв якраз проти сонця i, дивлячися в воду, побачив нараз замiсть плиткого * (* Плиткий – мiлкий, неглибокий.) дна, камiнчикiв i мяких зелених пачосiв водоросту – одну бездонне глибоку синяву. Вiн не знав iще, що се небо з води всмiхається до нього, i зупинився. Як же тут iти в таку глибiнь? I вiдки вона взялася нараз? Вiн став i почав уважно розглядати глибiнь. Усе однаково. Вiн присiв. Однаково, – тiльки при берiжку видно знайомi камiнчики та й чути звичайний любий журкiт води на бродi. Вiн повернувся лицем у другий бiк, за сонцем: глибiнь щезла, брiд плиткий, як був. Се вiдкриття i втiшило, i здивувало його. Вiн почав повертатися на всi боки, пробуючи i втiшаючись дивним явищем. А про мамин клик i зовсiм забув!

I довго так стояв малий Мирон, то схиляючись, то повертаючись над бродом, але лiзти в воду все якось не смiв. Усе здавалося йому, що ось-ось серед плиткого камiнчастого броду земля розскочиться, i зiне бездонна блакитна глибiнь пiд рiчкою, мiж високими берегами, i полетить вiн у ту глибiнь далеко-далеко, щезне в нiй, мов трiсочка, кинена в глибоку, темну криницю. I хто знає, як довго був би вiн стояв над бродом, якби не був надiйшов сусiд Мартин, що з вилами й граблями квапився до сiна.

– А ти чого тут стоїш? Он там мати кличе тебе. Чому не йдеш додому?

– Та я хочу йти, але боюся.

– Чого?

– Та от, адiть! – I вiн показав бездонну синяву в водi.

Мартин не порозумiв.

– Ну, та чого тут боятися? Адже плитко.

– Плитко? – спитав недовiрливо Мирон. – А от яка глибiнь!

– Глибiнь? Ади, що не глибiнь, – сказав Мартин i, як був у ходаках * (* Ходаки – постоли, мяке селянське взуття iз шкiри.), так i перейшов через брiд, мало й замочивши їх. Той перехiд Мартина осмiлив i Мирона, i вiн перейшов через воду i побiг горi огородом додому.

– Який се дурний хлопець! Пять лiт має, а ще броду боїться, – пробовкнув сусiд i пiшов до сiна.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Іван Франко – Малий Мирон II

Categories: Нові твори

Links