Історія сімейства Головлевих

Тип пустослова (Иудушки Головлева) художнє відкриття М. Е. Салтикова-Щедрина. До цього в російській літературі, у Гоголя, Достоєвського, зустрічалися образи, що віддалено нагадують Иудушку, але це лише легкі натяки. Ні до, ні після Салтикова-Щедрина ніхто не зумів зобразити образ пустодзвона з такою силою й викривальною ясністю. Иудушка Головлев тип єдиний у своєму роді, геніальна знахідка автора

Салтиков-Щедрин, створюючи свій роман, ставив перед собою завдання: показати механізм руйнування сім’ї. Душею цього процесу був, поза всяким

сумнівом, Порфишка-кровопивец. Саме собою зрозуміло, що особлива увага автор приділяла розробці саме цього образа, цікавого крім усього іншого й тим, що він постійно міняється, аж до останніх сторінок, і читач ніколи не може бути впевненим у тім, яким конкретно виявиться даний образ у наступній главі. Портрет Иудушки ми спостерігаємо в динаміку. Побачивши вперше несимпатичної відвертої дитини, що підлизується до матері, що підслухує, що навушничає, читач навряд чи може представити те огидне, зухвале здригання створення, що кінчає із собою наприкінці книги. Образ міняється до невпізнанності. Тільки ім’я залишається незмінним. Як Порфирій стає Иудушкой з перших сторінок роману, так Иудушкой і вмирає. У цьому імені звучить щось дивне подленькое, що так вірно виражає внутрішня сутність цього персонажа

Одна з головних рис Иудушки (не вважаючи, зрозуміло, марнослів’я) лицемірство, разюче протиріччя між добромисними міркуваннями й брудними устремліннями. Всі спроби Порфирія Головлева урвати собі шматок покрупнее, удержати зайву копійку, всього його вбивства (ніяк інакше й не назвеш його політикові у відношенні рідних), словом усе, що він робить, супроводжується молитвами й благочестивими мовленнями. Поминаючи через кожне слово Христа, Иудушка посилає на неминучу загибель свого сина Петеньку, домагається племінницю Анниньку, відправляє власної новонародженої дитини у виховний будинок

Але не тільки подібними богоугодними мовленнями переводить Иудушка домочадців. У нього є ще дві улюблені теми: сім’я й господарство. На цьому, властиво, простір його виливів і обмежується в силу повного неуцтва й небажання бачити що-небудь, що лежить за межами його маленького мирка. Однак ці побутові розмови, які не ладь повісті й маменька Орися Петрівна, у вустах Иудушки перетворюються в нескінченні моралі. Він таки тиранить всю сім’ю, доводячи всіх до повної знемоги. Звичайно, всі ці влесливі, нудотні мовлення нікого не обманюють. Мати з дитинства не довіряє Порфишке: занадто вуж він переграє. Лицемірство, з’єднане з неуцтвом, не вміє вводити взаблуждение.

Є в Панах Головлевих кілька сильних сцен, які змушують читача майже фізично відчути стан пригніченості від обволікаючих мовлень Иудушки. Наприклад, розмова його з лежачим при смерті братом Павлом. Нещасний умираючий задихається від присутності Иудушки, а той, нібито не зауважуючи цих метань, по-родинному жартує над братом. Жертви Иудушки ніколи не почувають себе настільки беззахисними, як у моменти, коли його марнослів’я виражається в необразливих подшучиваниях, яким немає кінця. Така ж напруженість відчувається в тім місці роману, де Аннинька, майже знесилівши, намагається вирватися з дядиного будинку

Чим далі триває оповідання, тим більше людей попадає під гніт Иудушкина тиранства. Він переводить усіх, хто попадає в його поле зору, при цьому сам залишаючись невразливим. І все-таки навіть у його броні бувають тріщини. Так, він дуже боїться прокльони Орисі Петрівни. Вона ж приберігає цю свою зброю як останній засіб проти сина-кровопивца. На жаль, коли вона й справді проклинає Порфирія, це не робить на нього тієї дії, якого він сам боявся. Ще одна слабість Иудушки страх перед відходом Евпраксеюшки, тобто острах порушити раз і назавжди заведений уклад життя. Однак Евпраксеюшка може тільки загрожувати своїм відходом, сама ж залишається на місці. Поступово й цей страх хазяїна Головлева притупляється

Весь життєвий уклад Иудушки переливання з порожнього в порожнє. Він уважає неіснуючі доходи, уявляє собі якісь неймовірні ситуації й сам же вирішує їх. Поступово, коли не залишається навколо нікого з живих, кого можна було б заїсти, Иудушка починає переводити тих, хто є йому в уяві. Він мстить усім без розбору, невідомо за що: докоряє мертвій матері, штрафує мужиків, грабує селян. Це відбувається все коштуй же въевшейся в душу фальшивою пестливістю. Тільки чи можна сказати душу про внутрішню сутність Иудушки Салтиков-Щедрин не говорить про суть Порфишки-кровопивца інакше, як опрахе.

Кінець Иудушки досить несподіваний. Здавалося б, як може покінчити із собою себелюб, що йде по трупах, скнара, що загубив всю сім’ю заради своєї наживи, проте Иудушка, видно, починає усвідомлювати свою провину. Салтиков-Щедрин ясно дає зрозуміти, що хоч і прийшло усвідомлення порожнечі, непотрібності, але відродження, очищення вже неможливо, так само як і подальше існування

Иудушка Головлев дійсно вічний тип, що міцно ввійшов у російську літературу. Його ім’я стало вже загальним. Можна не читати роману, але знати це ім’я. Уживається воно нечасто, але все-таки зрідка чується в мовленні. Безумовно, Иудушка літературне перебільшення, збіговисько різноманітних пороків у повчання нащадкам. Пороки ці в першу чергу лицемірство, базікання, нікчемність. Иудушка уособлення особистості, що прямо йде до саморуйнування й не усвідомлює этого до самого останнього моменту. Як ні перебільшений цей персонаж, але вади еголюдские, невигадані. Саме тому тип пустодзвона вічний

Добродії Головлеви роман про сім’ю, але, у першу чергу, це роман про справжні й мнимі цінності, про те, для чого живе людина на Землі. У Панах Головлевих автор досліджує природу того, що невблаганно віддаляє людей друг від друга Він досліджує такі прагнення, які починаються з несамовитого бажання щонайкраще влаштувати свій будинок, забезпечити майбутнє свого роду. Будинок, сім’я, рід от цінності справжні, а не мнимі. І саме їм самозабутньо віддає всю свою яскраву життєву обдарованість родоначальниця й глава сімейства Орися Петрівна Головлева.

И начебто б домагається успіху: могутність головлевского роду незаперечно. Вона сама це гордовито усвідомлює: Яку махину вибудувала!. Але коли ціль, як здається, досягнута, з’ясовується, що вона була ілюзорної, що все загублено, а життя, своя власна й близьких, була безглуздо принесена в жертву. Роман, присвячений завзятому творенню сімейної твердині, кінчається повним людським крахом: спустінням будинку й розпадом родинних зв’язків

Отже, у романі зображена сім’я, що складається із глави Орисі Петрівни і її дітей. Головлева владна й енергійна поміщиця, господарки всього маєтку, натура складною й цілеспрямована, але зіпсована безмежною владою над сім’єю й навколишніми. Вона одноосібно править всім маєтком, перетворивши чоловіка в непотрібний придаток і калічачи життя осоружним дітям. Її пристрасть накопичення. Із усілякими придбаннями, збагаченням зв’язані самі яскраві спогади життя Орисі Петрівни. І діти, у який раз слухаючи її оповідання про це, сприймають слова маменьки як захоплюючу казку

Грошові відносини головна, сама міцна нитка, що зв’язує Орисю Петрівну і її синів Степана, Павла й Порфирія. Старший син, Степан, від природи спостережливий і дотепний, але бездіяльний, осоружний Степанк-бельбас, спився й умер. Інший син Павло згодом зненавидів суспільство живих людей і жив у своєму фантастичному світі наодинці із самим собою. Так і протікало його безрадісне життя, поки верх над ним не взяв смертельну недугу

Молодший син, Порфирій, мабуть, найвидатніша фігура в цьому сімействі. Деспотична влада Орисі Петрівни, матеріальні залежності від матері виховали в ньому облудність і догідництво. Порфирій з дитячого років умів обплутати доброго друга маменьку павутиною неправди й підлабузництва, за що й одержав від інших членів сім’ї прізвиська Иудушка й кровожер. Прізвиська ці як не можна краще відбивають його сутність. Не Іуда, а саме Иудушка, оскільки він був позбавлений розмаху теперішнього Іуди-зрадника. За своє нікчемне життя Порфирій не зробило жодного теперішнього вчинку

Зрадництво й підлабузництво от його риси, що характеризують. Він віддає всіх і завжди. Всі Иудушкини вчинки настільки дрібні й незначні, що викликають обурення й огида. Навіть звертаючись до Бога, він відверто практичний. Господь для нього щось начебто вищої інстанції, до якої можна звертатися зі своїми мерзенними проханнями

Так чому ж головлевский рід приречений на вимирання. Чому мати й діти так і не знайшли загальної мови. Відповідь зовсім ясна: деспотизм, звичне придушення особистості молодших спричинити невміння головлят розпорядитися власними долями. Майбутні катастрофи, дітей підготовлені тут, у рідних стінах. У богатий, але ненависний рідний кут головлевская молодь вертається тільки гинути

Наприкінці роману Щедрін показав спустілу й твердиню, що збезлюділа, у якій є все. Не пустодомом живу! хвастається Иудушка, але в той же час тут нікого немає. Страхаючою своєю силою образ тиші, що повзуть по будинку тіні зовсім не випадково повторюються вромане.