Історія моєї сім’ї – сторінка багатовікової історії Батьківщини

Академік Б. А. Рибаков у книзі “Рід і рожаницы” пише: “Самим загадковим і найменш вивченим зі слов’янських божеств є Рід – божество, відоме тільки східним слов’янам… Рід виявляється всеосяжним божеством Всесвіту з усіма її мирами: верхнім, небесним, звідки йде дощ і летять блискавки, середнім миром природи й народження й нижнім з його “вогненним спорідненням”.

Можна говорити про те, що в східних слов’ян на Русі інтерес до свого роду, до своєї сім’ї був постійний. Вони почитали Рід, схилялися перед ним, зверталися

до нього за допомогою

Про міцність родових відносин і родинних зв’язків свідчать давньоруські літописи

Особливий зміст належить подвигу Бориса й Гліба, першим святим Росіянці Православної Церкви, які навіть у захист свого життя не підняли руку на свого старшого брата Святополка, не порушили заповіді родового старшинства

Відповідальність перед старшим братом, батьком, родом, перед своїми предками – найважливіший фактор у життєвій позиції, у вчинках русичей, він є визначальним у пам’ятниках, що дійшли до нас, літератури. “Я, худий, дідом своїм Ярославом, благословенним, славним, наречений

у хрещенні Василем, росіянином ім’ям Володимир, батьком коханим і матір’ю своею з роду Мономахов і християнських заради людей, тому що скільки їх дотримав по милості своєї й по батьківській молитві від всіх лих…” (“Повчання Володимира Мономаха”.)

В “Наставлянні батька до сина” можна прочитати: “Син мій, коли на рать із князем їдеш, то їзди з хоробрими спереду – і роду своєму честь добудеш і собі добре ім’я”.

Отже, родове почуття було завжди сильно в наших предків

Чому ж до недавнього минулого більшість із нас не цікавилися історією своєї сім’ї, свого роду? У чому причина небажання доторкнутися до свого минулого?

Не дуже просто відповісти на це питання. Може бути, причина в тім, що після революції 1917 року історики в книгах писали про те, як погано було до революції і як добре стало після її. Разом зі станами знищувалася й пам’ять про їх. Між батьками й дітьми виникали моральні, ідеологічні розбіжності, протиріччя. (Згадати хоча б “Донські оповідання” М. А. Шолохова.) Сімейність, сімейний переказ по суті справи були зруйновані. Був порушений фундамент сім’ї, що шукала опору в традиції, в історії. Зі зреченням від старого миру відреклися й від батьків, і від дідівських завітів. Був втрачений духовний зв’язок між поколіннями. Аж до смерті И. В. Сталіна було присутнє це явище в житті радянської держави: син доносив на батька, батько – на сина. Багато доль були зіпсовані, багато людей пішли в небуття. “Прокляте” покоління…. За невір’я, за зречення від моральних законів життя

Багато чого за ці десятиліття нами втрачено. Але, може бути, ще не пізно відновити родове почуття?

Щоб зрозуміти це, відповісти на це питання, я спробував проникнути в таємницю мого роду. Мені хочеться вірити, що тема мого дослідження “Сім’я Демидових – Егоровых в історії” зацікавить моїх однолітків, підштовхне їх до вивчення свого родоводу

Ціль дослідження – духовне возз’єднання з родом, відновлення ідеї існування роду

Завдання дослідження:

-включити в роботу з вивчення родоводу всю сім’ю;

-пізнати своє місце в сім’ї;

-осмислити місце свого роду в історії Росії

3

Працюючи над темою свого дослідження, я з інтересом вивчав сімейний архів, звертався до фотографій, що пожелтели й недавнім, які розповіли мені про труднощі й про радісні миті в житті моїх предків

Люди, позбавлені поваги до предків, не поважають і живих. А. С. Пушкін сказав: “Неповагу до своїх предків – є перша ознака дикості й аморальності”. Але ж моральність – це те, що відрізняє людини від інших живих істот. Людина вносить корективи в закони совісті, внаслідок чого зникає моральний початок. Неповага до пам’яті предків – це перша ознака падіння людства

Цього не можна допустити. Ми не повинні жити Иванами, що не пам’ятають споріднення, тому що без минулого немає сьогодення, а без сьогодення немає майбутнього.

Історія села Середнє Девятово

Загальна Історія складається з історій окремих міст і весей, пологів, сімей, і (я глибоко в цьому переконаний) починати її треба з пізнання своєї малої батьківщини

Історичні книги свідчать про те, що сіло Середнє Девятово було засновано російськими переселенцями приблизно в 1560-х роках, тобто після завоювання Казанського ханства Іваном Грозним. Можливо, воно виникло на місці однієї з пустищ, яких з’явилося чимало в результаті колоніальної політики Російської держави. Уже через п’ятнадцять років після завоювання Казані спорожніли такі татарські поселення колишнього ханства, як Тургай, Мамотяково, Смолдеярово, Тевкечь… Багато хто з них назавжди зникли з особи землі, а деякі з них відродилися до життя, як, наприклад, сіло Смолдеярово, що перетворилося в один з великих церковних приходів. У нього входили три близько розташовані друзі від друга села – Старе Девятово, Далеке Девятово, Середнє Девятово.

Ні Старого, ні Далекого Девятова ми вже не знайдемо на сучасних картах, майже вимерло й ніколи велике Село Смолдеярово. А от Середньому Девятову повезло уцелеть у століттях. Чому? За браком даних можна зробити деякі припущення

Зовсім не факт, що історію Середнього Девятова потрібно вести саме від російського царя Івана Грозного. І от чому. Викликає подив, що малу річечку на самій окраїні села старожили називають Тевкечь. Може, і поселення так колись називалося? Може, це і є та сама Тевкечь, що історики виявили в писцовых книгах? Якщо так, то коріннями поселення йде в булгаро-татарську епоху. И виходить, відлік його історії потрібно вести не із середини XVI століття, а з більше ранніх часів

Виникає питання: чому татарська Тевкечь трансформувалася в російське Девятово? Сама назва “Девятово”, безсумнівно, пішло від імені казанського дворянина Змеева, що в 1618-1619 роках був спрямований у Лаишево головою. Кликали Змеева – Дев’ятий (Микита) Федорович. Батькові його ще в 1568 році розпорядженням воєводи Казані була надана у володіння село Тевкечь… Спадкоємці Федора Змеева володіли Середнім Девятовом довго, аж до скасування кріпосного права.

Пізніше сіло перебувало в руках поміщика Степана Степановича Могилатова. В 1880-е роки його садибу й всю землю, що залишилася після викупу селянами, придбав багатий казанський купець, промисловець і меценат Павло Васильович Щетинкин, що володів також маєтками в селах Смолдеярово, Сокуры і Янцеварово

В 1884 році Павло Васильович відкрив у селі Середнє Девятово земську школу, при ньому в селі влітку працювали дитячі ясла.

Завдяки йому в Смолдеярове з’явився один із красивейших храмів Поволжя й Прикамья – Казанско-Богородицкая церква

Закладка храму відбулася 18 серпня 1902 року, зводився він за планом і під спостереженням епархильного архітектора Федора Миколайовича Маліновського. Будівництво, що обійшлося у двадцять п’ять тисяч рублів (по тимі часам величезні гроші), посувалося швидко, і вже 11 червня 1906 року були підняті хрести. Освятив трехпрестольный храм сам архієпископ Димитрий – це відбулося 2 вересня 1907 року

Про долю П. В. Щетинкина ходило чимало слухів. Коли почалася революція, пан, рятуючись від переслідування нової влади, виїхав у напрямку Омська. Усе, що нажив за довге життя, Щетинкин кинув. Через рік рішенням сходу панське добро розділили між селянськими дворами. Одним дісталася корова, іншим – кінь, третім – майно… Без єдиної хазяйської руки від садиби через кілька років залишилися тільки спогади. Фонтани стихли, захиріли ставок, квітники, яблуневий сад. Зберігся цілком лише панський будинок, і те тому, що його віддали під школу. Багато років у ньому вчили сільських дітей Ніна Іванівна Гуслякова й Фаїна Іванівна Нуждина…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Історія моєї сім’ї – сторінка багатовікової історії Батьківщини

Categories: Нові твори

Links