Історична поема – ліро-епічні фольклорні твори
Історична поема – ліро-епічні фольклорні Твори про конкретні історичні події, процеси та історичні особи. Історична конкретність змісту є найвагомішою підставою для віділення історичних поем в окрему групу, що за структурними ознаками є сукупністю різнотипних жанрів, пов’язаних з історією. Для класифікації історичних поем найвідповіднішим є хронологічно-тематичний принцип.
Найдавніший цикл складають історичні поеми з доби козаччини ХV-ХVІІІ ст. У ньому виділяються три основні Теми – боротьба проти турецько-татарських нападників
До цієї групи історичних пісень примикає змістом частина пісень про еміграцію до Америки. Новітня доба національно-визвольної боротьби українців у ХХ ст. породила й нові цикли історичних пісень, серед яких – пісні січових стрільців, що в широкому контексті пісень з часів І світової війни і тогочасних визвольних змагань мають цілком конкретний історичний зміст, є яскравим поєднанням народної і літературної творчості. Незважаючи на переслідування, вони збереглися у фольклорному репертуарі (“Молитва за Україну”, “Ой у лузі червона калина”, “Як з Бережан до кадри”, “Гей ви, стрільці січовії”, “Ой на горі, на Маківці”, “Ой та зажурились стрільці січовії” та ін.). Цілком свіжий пласт історичної пісенності сформувався у міжвоєнний період та під час загальнонародної збройної боротьби в роки ІІ світової війни і в повоєнний період, зокрема у західних регіонах України. Тут Історія визвольної боротьби вписала пісенну сторінку про звитяжців-бойовиків УВО й ОУН Д. Данилишина та В. Біласа, про трагічну загибель Є. Коновальця, про тріумф і трагедію Карпатської України (“Цього року сумні свята”, “В Закарпатті радість стала”, “А Тисою пливуть трупи”). В пісенній історії України поруч з козацькими, стрілецькими піснями з’явилися пісні про боротьбу ОУН-УПА (“Там на півночі, на Волині”, “Ой у лісі на полянці”, “Ішли селом партизани”, “Лента за лентою”, “Чи то буря, чи грім” та ін.). Доля поневоленої України – це одна з центральних тем цього пласту історичної лірики (“Триста літ минає”, “Чи чуєш ти, друже, юначе”, “Сумний святий вечір у сорок сьомім році” та ін.). Історичні пісні мають багато спільного зі змістом народних дум, але суттєво відрізняються від них формою. Вони менші за обсягом, переважно мають куплетну структуру, рівноскладовий вірш. Тільки найдавніші історичні пісні бувають, як і Думи, астрофічними і навіть з нерівноскладовим віршем. Пісні мають сталу мелодію, яка формує, як зауважив Ф. Колесса, ритмічну структуру тексту, а в думах, навпаки, мелодія підпорядкована тексту. Порівняно з ліричними піснями історичні пісні більші за обсягом і мають виразніший епічний характер, хоч виклад змісту в них, як і в ліричних, нерідко реалізується через художній паралелізм. Сюжет історичної пісні охоплює певну подію чи епізод, які висвітлюються реалістично, нерідко з романтичним ореолом, з гіперболізацією лицарських моральних якостей героя, наприклад, Перебийніс (Кривоніс), як легендарний богатир, “на капусту січе ворогів”, гине на полі бою від “срібної кулі”, хоч у дійсності він помер від пошесті. Історичні пісні переважно складали учасники або очевидці подій. Тому в цих творах зафіксована правда образу епохи, історичної особи, ситуації. Термин “історична пісня” почали вживати з другої половини ХІХ ст. На початку ХІХ ст. її називали старовинною або козацькою піснею. Першу історичну пісну (про Палія і Мазепу) надрукував разом із вісьмома думами М. Цертелєв у збірнику “Опыт собрания старинных малороссийских песней”, більші добірки маємо у збірнику М. Максимовича “Малорусские песни”, “Украинские народные песни”; І. Срезневського “Запорожская старина”; П. Лукашевича “Малороссийские и червонорусские народные думы и песни”. Розмаїту добірку історичних пісень під назвою “Думи і думки” було вміщено у “Русалці Дністровій”. Перше найповніше, упорядковане за історико-хронологічним принципом, з багатьма варіантами і науковим коментуванням видання історичних пісень здійснили В. Антонович і М. Драгоманов під назвою “Исторические песни малорусского народа”. продовженням цього збірника було видання М. Драгомановим у Женеві праці “Нові українські пісні про громадські справи (1764-1880)” та “Політичні пісні українського народу ХVІІІ-ХІХ ст.” Досі це зібрання історичних пісень та ще окремі збірники Б. Грінченка, Я. Новицького, Д. Яворницького складають основний друкований фонд українських історичних пісень. Серед дослідницьких праць цінні набутки залишили М. Костомаров, І. Франко, В. Гнатюк, Ф. Колесса та ін.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)