Ірлявський Іван Срібна земля

І

По долах, горбах, по верхів’ях
І ріках, що з тихих джерел
Напровесні родяться в співах,
Чуть гомін карпатських осель.

Крізь простір туманів, крізь дими
Не видно ні сонця, ні зір,
Ні вітру, що лине з долини
І млу пориває за бір.

Там квітнуть квітки на узбіччях
В завої лиснатих кущів,
А осінню, днями і ніччю,
Великі проходять дощі.

І чути дзюрчання потоків
Та шуми лісів навесні,
Що в серце запали глибоко
Селянам, що гинуть в борні.

Нерушені праліси манять,
Як вабили предків колись,


А доли застигли в чеканні,
Простершись по Тисі униз.

Щороку там родяться діти
Щороку вмирають старі.
Співає над ними лиш вітер –
Трембіта сумна вівчарів. II Століття спливали, як води
Над Тисою й горами тут,
Як крик кочовничих народів,
Що знову, як перше, ідуть.

Хоч вічно Карпати у гніві,
Що громом грізним вибуха,
Зарані шпилі червоніють,
І сонце стоїть на верхах.

Все ждуть когось в горах у тузі,
І з низів там поклики чуть.
Чи раз залиша коні в плузі
Юнак, вчувши наче салют.

Яка кров Лаборця могутня,
Природи відвага буйна,-
Що сили ще є на майбутнє
Доволі у наших синах!

Уже не бракує нам того,
Що манить, чарує, веде
І вказує завжди дороги
За гори, на Київ, у степ.

Роки відпливають, як води,
І світять нові вдалині.
На горах вік-вічно тут бродить
Дух смерті й нової борні….


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Ірлявський Іван Срібна земля

Categories: Твори з української літератури

Links