Інфекції викликувані збудниками роду PROTEUS

Інфекції, викликувані збудниками роду PROTEUS В останні роки увага інфекціоністів залучають “нові” інфекції, обумовлені нетрадиційними мікроорганізмами. Особливе місце займає протейна інфекція. Її кишкова форма (P. vulgaris і ін.) протікає особливо важко в дітей раннього віку, також небезпечними є гнійно-запальні захворювання (насамперед сечовивідної системи) , викликувані P. mirabilis, P. rettgeri і P. morganii.

Етиология. Протеї є Гр+, поліморфними, дрібними, нитковидними паличками, що відрізняються дуже активною рухливістю. Розміри кліток становлять

0,3 – 3 мкм. P. morganii, а також P. rettgeri набагато менш полиморфни, вони нерухливі або малорухомі.

Протеї мають токсичними (виробляють ендотоксин) і гемолитичеськими властивостями, а також різним ступенем біохімічної активності. У штамів P. vulgaris виявлена лецитиназная активність, у той час як в P. mirabilis цей фактор патогенності був відсутній. Крім того, протеї мають здатність до адгезії. Органеллами, що визначають адгезію мікробної клітки протея, є реснички. Адгезивную активність протеїв можна визначити за допомогою D-Маннозо-Резистентної РГА з еритроцитами курчати або морської свинки. Виявлено пряму залежність між адгезивной

здатністю уропатогенних протеїв і їхньою резистентністю до антибіотиків. Так у досвідах з високоадгезивними изолятами (P. rettgeri) показано, що на одну уроепителиальную клітку фіксується до 60-65 бактеріальних кліток, а в досвідах з низкоадгезивними изолятами (P. mirabilis) не більше 18 -19 бактерій. Крім цього, штами протеїв, резистентні до препаратів хинолинового ряду, частіше володіли високої адгезивностью (індекс адгезивности 55,1(15,0) , тоді як серед чутливих до антибіотиків изолятов цей показник був більш, ніж в 2 рази нижче (20,2(15,0) .

Протеї порівняно стійкі в зовнішнім середовищі й навіть здатні зберігати життєдіяльність у слабких розчинах фенолу й інших дизенфектантов. Виявлена також резистентність до багатьом антибіотикам. У природі бактерії роду Proteus широко поширені: у воді відкритих водойм, стічних водах, у землі, на овочах, в органічних речовинах, що розкладаються. Ці м/о – сапрофіти, нерідко вони живуть на шкірі й слизуватих оболонках, а також у кишечнику людини й тварин.

Патогенез і клініка. Гострою кишковою протейною інфекцією найбільше часто хворіють діти раннього віку зі зниженою імунологічною реактивністю, з несприятливим преморбидним тлом, а також після безконтрольного призначення антибіотиків. Поразка ЖКТ найбільше часто протікає у вигляді гастроентерита, гастриту й колиентерита. Дуже часто гострі кишкові протейні інфекції супроводжується симптомами токсикозу – підвищенням температури, блювотою, порушенням апетиту, короткочасними судорогами, спостерігається також зміна характеру стільця і його частішання.

Дані про уськладнення при протейній інфекції нечисленні. Є, зокрема, спостереження, що уськладнення, викликані гострою кишковою інфекцією протейно-клебсиеллезной етиологии, у вигляді анемії й розвитку синдрому внутрісудинного згортання виникли в 20% захворілих. Описано випадок уськладнення після важкої гострої кишкової протейної інфекції у вигляді гемолитико-уремічного синдрому (Гассера) із клінічними симптомами гострої гемолитичеськой анемії, тромбопенией і гострою нирковою недостатністю.

Що стосується внутрілікарняної інфекції, то по даним 1983 року найбільше часто (33,5%) протеї виявляються в гної з післяопераційних ран урологічних хворих і хворих із трофічними виразками (33,5%) . Клінічні прояви такої форми протейної інфекції досить різноманітні. Найбільш часті поразки МШС, отити, холецистити, нагноєння ран і септичні стани. Особливо небезпечні зараження немовлят – влучення протеїв у пупочную ранку може привести до бактериемии або розвитку менінгіту.

Обстеження медперсоналу травматологічного й урологічного відділень лікарень і аналіз представлених матеріалів дозволили укласти, що в травматологічному відділенні при раневих гнійно-септичних інфекціях не виключена роль медперсоналу, як джерела інфекції. Замети протейної інфекції сечовивідних шляхів зустрічаються статистично частіше, ніж внутрілікарняні зараження, що дозволяє припустити, що при гнійно-септичних інфекціях, викликаних протеями, можлива ендогенна інфекція. Основним джерелом при внутрілікарняних зараженьях є хворі протейними гнійно-септичних інфекціях сечовивідних шляхів (61%) .

Дані захворювання можуть передаватися контактно^-побутовим (замет з катетером, іншими урологічними інструментами) , а також повітряно^-краплинним шляхами.

Діагностика. Бактериоськопичеський метод дозволяє зробити попередній висновок при наявності в мазках досліджуваного матеріалу (гній, раневое відокремлюване, ділянки опікової тканини, випорожнення й т. д.) , грамотрицательних паличок.

Бактеріологічний метод. Для виділення протеїв найчастіше використовують середовища Ендо, Плоськирева, Левина й ін. На агаровому середовищі спостерігається “повзучий” ріст (роящиеся Н-Форми) , а штами нездатні до роїння утворять великі з рівними краями колонії ( Об-Форми) . З рідких середовищ використовують живильний бульйон, триптоказеиновий бульйон і пептонную воду. При росту в таких середовищах протеї утворять поверхневу плівку у вигляді вуалеобразного нальоту із придонним ростом і дуже неприємним заходом. Оптимальний ріст P. mirabilis і P. vulgaris відзначений на 1% агарі при температурі 20-25(З. Для культивування застосовують збагачені живильні – середовища селенітове середовище, середовище Дрегальського з додаванням жовчних солей. Найкращий ріст протеїв відзначається на кров’яному й трептофановом агарі. Бактеріологічна діагностика містить у собі визначення роду й виду збудника й серотипирование штамів по ПРО-О – і Н-антигенам за допомогою реакції аглютинації на ськлі. Для визначення роду вивчають ферментативну активність збудника стосовно вуглеводів, гідроліз сечовини, утилізацію цитрату, здатність до дезаминированию й декарбоксилированию, здатність ингибировать активність антибіотиків. Для постановки діагнозу необхідно уточнити ступінь лецитиназной, а також гемолитичеськой і лейкоцитарної активності. Для виявлення АГ і АТ до P. mirabilis використовується високочутливий твердофазний ИФА.

Лікування. Більшість штамів P. mirabilis чутливі до пеніциліну у високих концентраціях, ампициллину, тетрацикліну, гентамицину, а також до цефалоспориновим антибіотиків. Бактериурия, викликана P. mirabilis, може бути швидко ликвидированна за допомогою кожного із цих антибіотиків. Для лікування захворювань, викликаних P. vulgaris використовуються левоміцетин, мономицин і стрептоміцин.

Профілактика включає проведення загальсанітарних заходів, дотримання санітарного режиму в дитячих установах і стаціонарах.

Використана література:

Гуйда О. Г., Чайку Н. А. Протейна кишкова інфекція 2. Яфаев Р. Х., Зуєва Л. П. Епідеміологія внутрілікарняної інфекції 3. Внутрішні хвороби (під ред. Т. Р. Хариссона) , т. 3. 4. Медична мікробіологія, вірусологія й імунологія (під ред. Борисова Л. Б. і Смирновій А. М.)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Інфекції викликувані збудниками роду PROTEUS

Categories: Нові твори

Links