Індивідуальний жіночий характер у вигляді Рити Устинович

Принципово важливі художні рішення Н. Островського не відразу у всій повноті були оцінені сучасниками. Із цим зштовхнувся письменник, коли підготовлялася п’єса по його романі. Не зумівши, мабуть, зрозуміти його художніх відкриттів, автор цієї роботи легко повторив у п’єсі загальноприйнятий літературний хід. Але Н. Островський активно протестував проти цього. Письменник доводив, що він не протиставляв почуттів героїв, а прагнув показати, як романтика подвигу, цнотливість любові, любовне захоплення зливаються в одному пориві серця, і

це народжує суспільний, соціальний учинок – тому дочка лісничого Тоня Туманова, захищаючи свого друга від небезпеки й дає клятву Павлові: “Я нікому ніколи тебе не видам”.

Поетичні взаємини Павла Корчагіна й Тоні Тумановой співзвучні взаєминам героїв з поеми С. Єсеніна “Ганна Онєгіна”: це проявляється в подібності соціального конфлікту коли розколотий революцією мир розділяла людей по різні сторони барикад, у передачі пісенності почуттів, шляхетності любовної пристрасті. Автор роману наполегливо доводив, що глибина почуттів Павла до Тоні Тумановой визначалася, їх кристальною соціальною

чистотою: “Тоня – не боєць, вона не здатна піти в буру, але вона романтична, любить героїку…”, “У романі немає жодного реакційного руху Тоні в цей період”, “Інакше неможливо виправдати почуття Павла до неї. Він не здатний зрадити свій клас навіть у любові, не здатний був би полюбити, наприклад, Лещинскую, явного класового ворога… Він повинен бути незаплямований, він повинен зачаровувати глядачів”.

Так само стурбований був Островський і тим, щоб не було допущено якого б те не було спрощення, огрубіння в розумінні взаємин Павла й Рити Устинович: “Павла й Риту треба якось отеплити, облагородити, олюднити. Нехай глядач відчує любов Рити до Павла”. Захоплення Ритой Устинович було настільки ж сильним, але Павло пішов від цієї любові. Розкриваючи сформовану ситуацію, Островський, безстрашний реаліст, виявляв дивну здатність до тонкого психологічного аналізу. Письменник показував, що Павло Корчагін приймав рішення, що назавжди відгукнулося болем у його серце, під впливом цілого ряду обставин: це не було боягузливою втечею героя від відповідальності за кохану людину, не свідчило воно й об якому-небудь сумовитому його аскетизмі

Серед подій, які оточують у романі Риту й Павла, була насамперед любов Сергія Брузжака й Рити. Оповідаючи про цьому, Н. Островський знову дав відчути ту ж пісенність почуття, який було відзначене захоплення Павла Тонею Тумановой. Тим самим письменник показував, що поезія почуттів виявлялася не випадкової, усього лише один раз (тільки в Павла й Тоні) происшедшей у світі, що оточує його героїв. Вони тільки так уміли й так могли любити. Знову в романі оживало “неясне почуття радості від короткої зустрічі”, ” ока, щовідсвічують вологою,” і потиску “ласкав і теплі”; знову хвилювали героя “стрункі ноги, одягнені в старі, залатані черевички”, які “ховалися у високій траві”, а передчуття останньої зустрічі народжувало в Сергії хвилювання, що граничить сриданиями.

Малюючи яскравий індивідуальний жіночий характер, Н. Островський показав, що у вигляді Рити Устинович зачарування жіночності сполучалося з різкою владністю, підкресленою самостійністю у своїх рішеннях. (Несхожість жіночих характеров. письменник тонко підкреслював побудовою роману: знайомство читача з Ритой відбувається поруч із тими сценами, які повідали нам про любов Павла й Тоні.) Роман містить найцікавіший психологічний матеріал про те, яким образом складалося в душі героя рішення відмовитися від любові Устинович. І тут категоричність героїні грає немаловажну роль

Рита подарувала Сергієві й Павлові чимало щасливих хвилин. У відносинах із Сергієм Рита сама, перша, “раптово обхопивши його біляву голову владно поцілувала в губи”, але й у той же час – навіть боязкий прояв почуттів з боку Сергія або Павла викликало з боку Рити глузлива відсіч, перед яким не раз губилися ці юнаки, що вперше одягли солдатські шинелі: “Надалі…ти не будеш пускатися в лірику. Я цього не люблю”. Властиво, ця категоричність не просто проявлялася й у відносинах з Корчагіним, вона була як би подана, запропоноване ім. Адже знайомство героїні з Павлом відбулося тому, що секретар райкому Сегал доручив Устинович “приборкати” дисципліною натуру Корчагіна; “Живе почуттями, які в ньому бунтують, і вихри цих почуттів збивають його убік… Ви будете самим підходящої для нього руководом”.

Але як у всьому, і у відносинах із цією жінкою Павло Корчагін виявив тонку культуру почуттів, виховану всім ладом його душі. Тому, незважаючи на ризиковано незалежні вчинки Рити й на його жагучий потяг до неї, вона для нього “була недоторканна”. Що пізнала до моменту знайомства з Павлом нелегку жіночу долю (“Вона вже пережила й радість страсті й жах втрати

Двом більшовикам віддала вона свою любов. І обох забрали в. її білогвардійські кулі”), Рита з, глузливою легкістю, “кестоковатой спостережливістю зверталася з почуттям Корчагіна. Павло відчував це, і, прийнявши один раз по випадковому непорозумінню – брата Рити за її чоловіка, він затаїв образу: “Метнулася кремінною фарбою в очах несказанна образа”. Він не має сил був винести ніяке приниження, до того ж тут була й завжди, що зупиняє Павла, непевність у своєму праві на любов Рити; і шляхетне почуття недоторканності до жінки, що не відкрила йому ще свого серця; у всякому разі сама думка про яке-небудь суперництво була неприпустима для Павла Корчагіна, він безмежно поважав улюблену жінку, довіряв їй і віддавав їй повне право вибору. Пізніше Павло пояснить своє рішення відданістю революційній романтиці. Насправді ж тут був більше складний вузол психологічних переживань

Герої Н. Островського здатні відкрите опенить свої вчинки. Тому в момент нелегкого пояснення Рита й вимовляє: “Раз я не змогла підійти до тебе й бути зрозумілої, то я заслужила сьогоднішнє”. Н. Островський показує, наскільки важкими були для героїв прийняті ними рішення: Павло “відвернувся від її уважного погляду”, говорив “уперто”; “закриваючи для себе повернення до дівчини”, “устав обережно”, “важко переступали ноги”, “біля під’їзду затримався”, “Він готовий був багато чого винести, не міг лише одного: одержати в особу удар презирливим словом”. І тому вимовив рішуче: “Немає!”

Як бачимо, рішення в Павла складалося не під тиском: зобов’язаний, повинен служити тільки революції. Він просто не міг жити такою любов’ю, що не дарувала б відкритих і більших почуттів. Та й Рита Устинович не була впевнена у своєму захопленні Павлом; лише через час, коли пронеслася звістка про його загибель, вона вперше зрозуміла, що він доріг їй. Але до цього часу вже було глибоко поранене почуття Павла до цієї жінки

В останнім поясненні з Ритой Павло не відмовляється від мрії про сімейне щастя. Він був готовий піти назустріч почуттю Рити, але вона, обретя вже сім’ю, знову відкинула його почуття. Саме в цей момент він особливо гостро переживає відчуття свого споріднення з революційною Батьківщиною: “Ніколи більш яскраво, більш глибоко не почував Корчагін величі й моці революції…” Народжене в цей момент стриманий, глибокий роздум про життя дозволило Павлові зрозуміти, що, незважаючи на гіркоту розставання з Ритой, у його житті “залишається незрівнянно більше, ніж…тільки що втратив”. І це “більше” зробило його життя щасливої, допомогло здобути перемогу над хворобою й привело його до жінки, що подарувала йому любов, наповнену ніжністю й теплотою, чого йому так завжди бракувало. Відносини Павла з Таей Кюцам Н. Островський наділив такою ж проникливою ліричністю, якої минулого пофарбовані почуття героя до Тоні й Рите: “Вона притискалася щокою до його грудей і, заспокоєна, засипала, обійнявши улюбленого. Він довго прислухався до її подиху й не ворушився, боячись злякати спокійний її сон; глибока ніжність до цієї дівчини, що довірила йому своє життя, охоплювала його”.

Залишаючи Павла непоколебимо відданим героєві “Гедзя” з його мужністю, силою духу, непохитністю в здійсненні революційного боргу, Островський зумів розкрити складність почуттів свого героя і його духовне багатство. У цьому складалося величезне завоювання Островськ-художника

Високий соціально-моральний зміст інтимних почуттів героїв для російської літератури завжди становило глибоке значення. Герої Пушкіна й Лермонтова, Тургенєва й Достоєвського, Толстого й Горького проявляли в любові не тільки силу чоловічого почуття, але й міру своєї суспільної цінності, глибину свого морального пошуку. Неспроможність у любові компрометувала суспільну особу Онєгіна, героя тургеневской “Асі”, і, навпаки, здатність віддатися високої любові виявляла глибини характеру Базарова, відкривала філософські, моральні обрії перед героями Толстого, Достоєвського, Горького. Зберегти в чистоті моральні критерії любові, критерії, виношені російською людиною в його довгих і нелегких випробуваннях на шляху до революції,- у цьому складався один з найважливіших завітів російської класичної літератури мистецтву нової, пролетарської епохи. Н. Островський прийняв цей завіт