Ілля (Євген) Ільф (Петров) Золоте теля

Ілля Ільф
Дванадцять стільців
Видавництво художньої літератури “Дніпро”. Київ – 1972
Вперше цей твір було опубліковано на http://www. ukrcenter. com
Переклав ЮРІЙ МОКРІЄВ
Зміст
ВІД АВТОРІВ
Частина перша ЕКІПАЖ “АНТИЛОПИ”
Переходячи вулицю, озирнись обабіч.
(5 правил вуличного руху)
Розділ І ПРО ТЕ, ЯК ПАНІКОВСЬКИИ ПОРУШИВ КОНВЕНЦІЮ
Розділ II ТРИДЦЯТЬ СИНІВ ЛЕЙТЕНАНТА ШМІДТА
Розділ III БЕНЗИН ВАШ-ІДЕЇ НАШІ
Розділ IV ЗВИЧАЙНИЙ ЧЕМОДАНЧИК
Розділ V ПІДЗЕМНЕ ЦАРСТВО
Розділ VI “АНТИЛОПА-ГНУ”
Розділ

VII СОЛОДКИЙ ТЯГАР СЛАВИ
Розділ VIII КРИЗА ЖАНРУ
Розділ IX ЗНОВУ КРИЗА ЖАНРУ
Частина друга ДВОЄ КОМБІНАТОРІВ
Розділ X ТЕЛЕГРАМА ВІД БРАТІВ КАРАМАЗОВИХ
Розділ XI ГЕРКУЛЕСІВЦІ
Розділ XII ГОМЕР, МІЛЬТОН 1 ПАНІКОВСЬКИЙ
Розділ XIII ВАСИСУАЛІЙ ЛОХАНКІН І ЙОГО РОЛЬ У РОСІЙСЬКІЙ РЕВОЛЮЦІЇ
Розділ XIV ПЕРШЕ ПОБАЧЕННЯ
Розділ XV РОГИ І КОПИТА
Розділ XVI ЯРБУХ ФЮР ПСИХОАНАЛІТИК
Розділ XVII БЛУДНИЙ СИН ПОВЕРТАЄТЬСЯ ДОДОМУ
Розділ XVIII НА СУХОДОЛІ І НА МОРІ
Розділ XIX УНІВЕРСАЛЬНИЙ ШТЕМПЕЛЬ
Розділ XX КОМАНДОР ТАНЦЮЄ ТАНГО
Розділ XXI КІНЕЦЬ “ВОРОНЯЧОЇ СЛОБІДКИ”
Розділ XXII КОМАНДУВАТИ ПАРАДОМ

БУДУ Я
Розділ XXIII СЕРЦЕ ШОФЕРА
Розділ XXIV ПОГОДА СПРИЯЛА КОХАННЮ
Розділ XXV ТРИ ДОРОГИ
Частина третя ПРИВАТНА ОСОБА
Розділ XXVI ПАСАЖИР ЛІТЕРНОГО ПОЇЗДА
Розділ XXVII “ДОЗВОЛЬТЕ УВІЙТИ НАЙМАНЦЕВІ КАПІТАЛУ”
Розділ XXVIII СПІТНІЛИЙ ВАЛ НАТХНЕННЯ
Розділ XXIX ГРЕМЯЧИЙ КЛЮЧ
Розділ XXX ОЛЕКСАНДР ІБН-ІВАНОВИЧ
Розділ XXXI БАГДАД
Розділ XXXII БРАМА ВЕЛИКИХ МОЖЛИВОСТЕЙ
Розділ XXXIII ІНДІЙСЬКИЙ ГІСТЬ
Розділ XXXIV ДРУЖБА З ЮНІСТЮ
Розділ XXXV ЙОГО ЛЮБИЛИ ХАТНІ ГОСПОДАРКИ, ДОМРОБІТНИЦІ, ВДОВИ І НАВІТЬ ОДНА ЖІНКА-ЗУБНИЙ ТЕХНІК
Розділ XXXVI КАВАЛЕР ОРДЕНА ЗОЛОТОГО РУНА
ВІД АВТОРІВ
З приводу нашого усуспільненого літературного господарства до нас часто звертаються з запитаннями цілком закономірними, але й надто одноманітними; “Як це ви пишете вдвох?”
Спочатку ми відповідали докладно, вдаючись до деталей, розповідали навіть про серйозну сварку, яка виникла з такого приводу: вбити героя роману “12 стільців” Остапа Бендера чи залишити живим? Не забували згадати і про те, що долю героя було вирішено жеребкуванням. В цукорницю було покладено два папірці, на одному з яких тремтячою рукою було намальовано череп і дві курячих кісточки. Ми витягли череп – і за півгодини великого комбінатора не стало. Вія був зарізаний бритвою.
Потім ми стали відповідати скупіше. Про сварку вже не писали. А ще перегодом перестали вдаватися до деталей. І, нарешті, відповідали вже без Натхнення:
– Як ми пишемо вдвох? Та так і пишемо вдвох. Як брати Гонкури. Едмонд бігає по редакціях, а Жюль стереже рукопис, щоб не вкрали знайомі.
І раптом одноманітність запитань було порушено.
– Скажіть,- запитав нас якийсь суворий громадянин з числа тих, які визнали Радянську владу трохи пізніше ніж Англія і трохи раніше ніж Греція,- скажіть, чому ви пишете смішно? Які можуть бути смішки в реконструктивний період? Ви Що, збожеволіли?
Після цього він ще довго й сердито переконував нас у тому, що зараз сміх шкідливий.
-Сміятися гріх!-казав він.-Так, сміятися не можна! І усміхатись не можна. Коли я бачу це нове життя, ці зрушення, мені не хочеться усміхатись, мені хочеться молитись!
– Але ж ми не просто сміємося,- заперечували ми.- Наша мета – сатира саме на тих людей, які не розуміють реконструктивного періоду.
– Сатира не може бути смішною,- сказав суворий товариш і, підхопивши під руку якогось кустаря-баптиста, який видався йому стопроцентним пролетарієм, повів його до себе на квартиру.
Повів, щоб писати про нього нудними словами, повів, щоб вставити його в шеститомний роман під назвою: “А паразити – ніколи!”
Все, що ми тут розповіли,- не вигадка. Вигадати можна було б і смішніше.
Дайте такому громадянинові-алілуйнику волю, 1 він навіть на мужчину надіне паранджу, а сам зранку гратиме на трубі гімни і псалми, вважаючи, що саме так треба допомагати будівництву соціалізму.
І весь час, поки ми творили “Золоте теля”, над нами витав лик суворого громадянина.
– А що, як цей розділ вийде смішний? Що скаже суворий громадянин?
Зрештою ми ухвалили:
А) роман написати якомога веселий.
Б) якщо суворий громадянин знову заявить, що сатира не повинна бути смішною,- просити прокурора республіки притягти згаданого громадянина до кримінальної відповідальності за статтею, яка карає за головотяпство зі зламом.
Частина перша ЕКІПАЖ “АНТИЛОПИ”
Переходячи вулицю, озирнись обабіч.
(5 правил вуличного руху)
Розділ І ПРО ТЕ, ЯК ПАНІКОВСЬКИИ ПОРУШИВ КОНВЕНЦІЮ
Пішоходів треба любити.
Пішоходи ж більша частина людства. Та й ще – краща його частина. Пішоходи створили світ. Це вони побудували міста, звели багатоповерхові будівлі, проклали каналізацію і водопровід, забрукували вулиці й освітили їх електричними лампами. Це вони понесли по всьому світові культуру, винайшли засіб друкування книг, вигадали порох, проклали мости через ріки, розшифрували єгипетські ієрогліфи, запровадили у вжиток безпечну бритву, скасували торгівлю рабами і довели, що з сої можна приготувати чотирнадцять смачних поживних страв.
І коли все було готове, коли рідна планета набула порівняно упорядкованого вигляду, з’явилися автомобілісти.
Треба сказати, що автомобіль теж винайшли пішоходи. Але автомобілісти про це якось одразу ж забули. Сумирних і розумних пішоходів почали давити. Над вулицями, що їх створили пішоходи, взяли владу автомобілісти. Бруківки стали вдвоє ширші, тротуари звузились до розмірів тютюнової бандеролі. І пішоходи почали злякано тулитись до стін будинків.
Життя пішоходів у великих містах – це життя мучеників. Для них запроваджено своєрідне транспортне гетто. їм дозволяється переходити вулиці тільки на перехрестях, тобто саме в тих місцях, де рух найбільший і де найлегше можна обірвати волосину, на якій здебільшого висить життя пішохода.
В нашій великій країні звичайний автомобіль, призначений, на думку пішоходів, для мирного перевезення людей і вантажів, набув загрозливих обрисів братовбивчого снаряда. Він виводить з ладу цілі шеренги членів профспілок та їхніх родин. Якщо ж пішоходові іноді й щастить випурхнути з-під срібного носа машини – його оштрафує міліція за порушення правил вуличного катехізису.
І взагалі, авторитет пішоходів дуже похитнувся. Вони, що дали світові таких славнозвісних людей, як Горацій, Бойль, Маріотт, Лобачевський, Гутенберг і Анатоль Франс, змушені тепер пошло кривлятися, аби лише нагадати про своє існування. Боже, боже, якого, по суті, нема, до чого ж ти, якого насправді нема, довів пішохода!
Ось іде він з Владивостока до Москви сибірським трактом, тримаючи в руці прапор з написом; “Перебудуємо побут текстильників”, а на плечі в нього палиця, на якій теліпаються резервні сандалії “Дядя Ваня” і бляшаний чайник без кришки. Це радянський пішохід-фізкультурник, який вийшов з Владивостока юнаком і буде задавлений вже в похилому віці біля самих воріт Москви важким автокаром, номер якого так і не встигнуть запримітити.
Або ось ще один, європейський могікан пішохідного руху. Він іде пішки навколо земної кулі і котить поперед себе бочку. Він залюбки пішов би й так, без бочки. Але тоді ніхто не помітить, що він дійсно пішохід далекого прямування, і про нього не напишуть у газетах. Отож і доводиться все життя штовхати поперед себе трикляту тару, на якій до того ж (ганьба, ганьба!) великими жовтими літерами виведено слова, що вихваляють неперевершені якості автомобільного мастила “Мрії шофера”.
Так деградував пішохід.
І лише в маленьких російських містах пішохода ще поважають і люблять. Там він ще хазяїн вулиць, безтурботно ходить бруківкою і пересікає її хитромудре, де тільки йому заманеться.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Ілля (Євген) Ільф (Петров) Золоте теля

Categories: Твори з української літератури

Links