Ідея подвигу людини у творчості Горького

Ідеєю подвигу як приклада для людей перейнята й “Пісня про Сокола”. Центральний персонаж “Пісні” з’являється, на перший погляд, як чисто традиційний: сокола давно прийнято зображувати як гордого волелюбного птаха. І, до речі сказати, він так був зображений у першій редакції твору Горького, потому-то вона й не задовольнила автора. Однак і в першому варіанті було особливе емоційне розжарення, викликаний протиставленням не стільки двох фігур (Сокола й Ужу), скільки двох життєвих философий, двох ідей – ідеї любові до волі й ідеї

нудного достатку ситістю й спокоєм

З кожним роком ідея волі у творчості Горького насичувалася усе більше глибокою життєвістю, а міщанські ідеали зв’язувалися із усілякою мертвечиною. В алегорії “Про Чижа, що брехав, і про Дятла – аматорі істини” (1893) шанувальник голих фактів Дятел здобув перемогу над чижем, що співав бадьорі пісні, кликав “у країну щастя… у це дивовижне “уперед”!..” Перемога дятла була тоді закономірної, тому що не так уже важко було розчарувати пернатих, “пригноблених раптово наступила сіренькою й хмурою погодою”, що слухали пісні чижа в момент, коли й соколи

були “слабкі й кволі… їхні крила унило зависли… ганебно серця в них дрімають”.

Але вже через півтора Року Горький створює образ Сокола, що розправив крила: маленькому тактикові протипоставлена велика істина любові до волі. Бурхливий розвиток життя допоміг Горькому з величезною емоційною силою розкрити мотив героїчного приклада. У другій редакції “Пісні про Сокола” (переробці піддалася лише заключна частина) письменник, використавши прийом звукописи (алітерації й асонансу), передав грім наростаючої боротьби. Зіставлення двох редакцій наочно показує, як художник домагався вдосконалювання форми й заострения ідеї:

Редакція 1895 г. “Блищало море, усе в південному сонці, і із шумом хвилі об берег билися У їхньому тихому шумі звучала пісня про сміливий птаха, що любив небо”. Редакція 1899 г. “Блищало море, усе в яскравому світлі, і грізно хвилі об берег билися У їхньому левиному ревінні гриміла пісня про гордого птаха, тремтіло небо від грізної пісні”.

Алітерація на “р” виразно передає гуркіт моря, що розбушувалося, а повторення тих самих голосних створює відчуття завзятості, наполегливості. Не можна не вірити, що Сокіл завжди буде “живим прикладом, закликом гордим до волі, до світла”. І дійсно, на образі горьковского Сокола виховувалося не одне покоління борців за волю – від Петра Заломова до Миколи Кузнєцова й молодогвардійців. Твору Горького протистояли тієї безгеройной літературі, зразком якої був роман І. Потапенко “Не герой” (1896). Ця література тщилась довести, що людина не здатна на героїчні подвиги. В одній зі статей того часу (“Випадні замітки”), виступаючи проти натуралістичної літератури, Горький писав: “Життя взагалі, а російське життя особливо, не багате фарбами – це так, але вона й не настільки сіра й бідна, на яку зводить її наше сучасне мистецтво, у якому так мало краси й натхнення й так багато претензійної брутальності, що виступає в ньому під старим сміливим і шляхетним девізом реалізму”.

Успіх добутків Горького в масового читача стривожив влади. В 898 році, скориставшись матеріалами в справі Ф. Афанасьєва, з яким Горький був зв’язаний під час свого перебування в Грузії ще на початку 90-х років, письменника заарештували й, перепровадивши по етапі з Нижнього в Тифлис, уклали в одиночну камеру Мцхетского замка. Потім, звільнений з в’язниці, він був відданий під нагляд поліції. Все це ще більше підсилило інтерес передової громадськості до письменника, що стали володарем дум революційної молоді, до чудового художника, що прокладав нові шляху влитературе.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Ідея подвигу людини у творчості Горького