Ідея п’єси “Розенкранц і Гильденстерн мертві”
Ідея п’єси “Розенкранц і Гильденстерн мертві”, що принесла славу Стоппарду, проста й несподівана: показати “Гамлета” очами двох його однокурсників, яким у Шекспіра відведена скромна роль королівських поплічників, що не міркують. І тут варто згадати, що Гамлет – особа історичне. Принаймні, про нього докладно розповідає літописна Історія Данії, складена в XII столітті (і, до речі, що згадує двох придворних, які супроводжували принца в Англію).
Але увесь світ знає цю історію завдяки театру: дрібний епізод історичної реальності
На
Однак сам Стоппард пропонує нам “повірити”: наповнюючи інтелектуальну гру жагучою емоційною силою, тим більше несподіваної, що жалю вимагають персонажі всім давно відомі й зневажувані, персонажі, які “умирали стільки разів”, жодного разу не викликавши співчуття. І адже драматург зовсім не виправдує й не “поліпшує” їх, а просто дає відчути: їм теж боляче. І болісно страшно. І єдине, що вони можуть усвідомити, – що потрапили під колесо. І не вирватися. “Ми… приречені”. Маленька людина, тотально залежний від великого миру, – тема, до якої зверталися “стільки разів”, що вона здається вичерпаною. Але Стоппард знайшов нетривіальний шлях: витяг із хрестоматійної високої трагедії закладену в ній і породжену нею іншу драму
Оскільки ж “Гамлет” – історія на все часи, те й колись не замічений сюжет стає “всетимчасовим”. Розгорнувши звичну мізансцену, у якій “скромний і неоголошений” відхід Розенкранца й Гильденстерна закритий горою царствених трупів, драматург змушує принца зіграти нову роль – прилучити малих цих до свого безсмертя, щоб поруч із вічним трагічним героєм устала вічна маленька людина – колишній друг і однокашник
(2 votes, average: 4.50 out of 5)