И нехай ми вмремо обоє при стукоті поллных чарів

Поки свободою горимо,

Поки серця для честі живі,

Мій друг, вітчизні присвятимо

Душі прекрасні пориви.

А. С. Пушкін

Періодом, коли остаточно сформувалися волелюбні погляди А. С. Пушкіна, став період його життя в Петербурзі після закінчення Царскосельского ліцею. У цей час він зблизився з передовими людьми свого часу, увійшов у коло вільнолюбної молоді. Погляди молодого поета розвивалися в спілкуванні з товаришами, у число яких входили поет Глинка, офіцер Толстой, декабрист Трубецької, тісно пов’язані з декабристським рухом.

Зустрічі поета із друзями були повні волелюбними мріями й серйозними розмовами про долю батьківщини. Молоді люди кидали своєрідний виклик суспільству, у якому прийняте було цінувати лише багатство, чини й походження. Вони почитали в людях розум, талант, здатності, на їхніх зустрічах всі були рівні. Світській суєті, чиношануванню й пошукам усілякої вигоди вони протиставляли дух незалежності й волі. Прагнення до усунення або обмеження монархії й знищенню кріпосного права було пануючої в цьому колі.

Пушкін глибоко перейнявся цими настроями, які й прагнув виразити у своїх добутках. Так, у вірші “До Чаадаєва”

він говорить про своє бажання побачити батьківщину вільної, підкреслюючи всю силу й пристрасність цього прагнення:

Ми чекаємо з томленьем упованья

Мінути вільності святий,

Як чекає коханець молодої

Мінути вірного свиданья.

У цьому вірші з найбільшою силою виявилося вільнолюбство поета. Служіння вітчизні стає потребою його палкої душі. Пушкіна підкреслює, що радість життя й щастя людин може осягти лише у вільному суспільстві. Суспільна тема, тема народу і його долі хвилює поета так само щиро, як особиста тема. Почуття, які він випробовує до своєї країни, порівнянні для нього з почуттями молодого коханця. Але романтичні мрії про славу, любов часто тануть, зштовхнувшись

З реальним життям, обертаються невір’ям і сумнівом. Але ні перешкоди або труднощі боротьби, ні “гнуть влади фатальний” не здатні перемогти порив автора до волі. “У нас горять ще желанья”, – говорить він, переконано пророкуючи:

И на уламках самовластья

Напишуть наші імена!

Пушкін дуже дорожив волею, випробовував непереборне бажання домогтися незалежності для всіх людей, зробити вільну й щасливої свою батьківщину. І ці ідеї він відбивав у своїх віршах. Повний піднесеного обурення, поет прагнув “на тронах уразити порок”. В оді “Вільність” він призиває дотримувати закону, що однаковий і для народу, і для царів. Він засуджує тиранів, що зневажають право народу на волю, і загрожує їм неминучою відплатою:

Самоможновладний лиходій!

Тебе, твій трон я ненавиджу,

Твою погибель, смерть дітей

З жорстокої радостию бачу.

З тим же гнівом поет люто засуджує кріпосництво у вірші ” Село “. Тут ми бачимо суперечливі картини села, пейзажі якої дороги Пушкіну, де він почуває щиросердечний спокій і сподівається звільнитися від “суєтних оковів”, відчути волі. Але життя руйнує ці мрії: очам поета з’являються “барство дике, без почуття, без закону”, що

Привласнило собі насильницькою лозою

И праця, і власність, і час хлібороба.

Обурений картиною страшної сваволі, автор виступає від імені всіх передових людей, що прагнуть до звільнення російського народу. І тут, як у багатьох його добутках, звучить жагуче очікування звільнення, гарячий заклик:

Побачу ль, про друзі! народ непригноблений И рабство, занепале по манію пануючи, И над батьківщиною волі освіченої чи Зійде нарешті прекрасна зоря?

У Пушкіна було чимало друзів серед декабристів. І звістка про розгром їхнього повстання в Петербурзі жахнуло його. Але Олександр Сергійович не залишив у лиху своїх друзів, воно присвятив декабристам чимало сміливих віршованих рядків. Він намагався підбадьорити їх, підтримати їхню віру й дух. Розділяючи їхні думки й прагнення, поет гаряче співчуває братам по боротьбі, він зміцнює їхню гордість і віру в перемогу над самодержавством. У вірші “У глибині сибірських руд” звучить упевненість у неминучості прийдешньої “бажаної пори”. Автор вселяє в декабристів бадьорість: “Зберігаєте горде терпенье”, свідомість високого подвигу в славу волі:

Не пропаде ваша скорботна праця

И дум високе стремленье.

Він присвячує ним повні впевненості рядка:

Окови тяжкі впадуть,

Темниці зваляться – і воля

Вас прийме радісно у входу,

И брати меч вам подадуть.

Вірність декабристським ідеалам Пушкін виражає й у вірші “Арион”, де Легенда про чудесний порятунок співака Ариона переплітається з волелюбними настроями автора: “безтурботної віри полн – співакам я співав…” А у вторгненні “вихру шумного”, “грози” чується натяк на поразку декабристів від “грози” самовладдя. Тут ми бачимо й невгасаючу вірність поета прагненням до волі й незалежності: “Я гімни колишні співаю”.

Пушкін був поетичним голосом передового дворянства. Ненавидящий святенництво, лицемірство, що процвітали в роки правління імператора Олександра, він надавав політичним і суспільним ідеям поетично доконану форму.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


И нехай ми вмремо обоє при стукоті поллных чарів

Categories: Нові твори

Links