Громов Іван Дмітріч
Громов Іван Дмітріч – з дворян, у минулому спочатку вчитель, потім судовий пристав і губернський секретар, який служив у своєму рідному місті. Г. – людина морально чистий, інтелігентний, добрий, надзвичайно делікатний, пристрасний любитель читання і за переконаннями – ліберал: з презирством відгукується про “тваринної” життя городян обивателів, мріє про газету з “чесним напрямком”, співчуває “харчується крихтами” біднякам, полум’яно ненавидить “одягнених і ситих” і так само полум’яно вірить у прекрасне
Після цілого ряду нещасть, які звалилися на його сім’ю (смерть брата; суд над батьком і його смерть; продаж з молотка всього майна, що змусило Г. залишити навчання в університеті, щоб якось заробляти на життя, і смерть матері) , Г., з дитинства хворобливий і вразливий, захворює психічною недугою – манією переслідування: йому починає здаватися, що “насильство усього світу зібралося за його спиною й женеться за ним”, його в будь-який момент можуть “закувати
Сюди до Г. починає приходити доктор Ра-гін, відкриває в божевільному самого освіченого, розумного і цікавого людини у всьому місті. Але якщо Рагін “насолоджується” бесідами з Г., то Г., мало симпатизує Рагіна, в основному критикує як його життєву, так і філософську позицію. Рагінс-кою філософії доморощеного стоїцизму він протиставляє свою концепцію людини, згідно з якою всі людська істота “складається з відчуттів голоду, холоду, образ, втрат і гамлетівського страху перед смертю”, і тому людині, тварині моральному, так само природно на біль реагувати “криком та сльозами “, як” на підлість-обуренням “, а” на гидоту-огидою “. Проти стоїчного мудреця Марка Аврелія, що є ідеалом для Рагіна, Г. висуває свій ідеал – Христа як страждальця, не презиравшего своїх страждань, Г. вважає також, що Рагін не має права проповідувати презирство до страждань, тому що, не знайомий ні з “дійсністю “взагалі, ні з російською дійсністю зокрема (наприклад, якщо Г.” батько лупцював жорстоко “, то Рагіна в дитинстві батьки ніколи не били), сам ще ні разу в житті не страждав по-справжньому.
Коли хворого Рагіна теж поміщають в палату № 6 – особливого враження на Г. це не виробляє, страждання лікаря його не чіпають, він навіть трохи зловтішається, пропонуючи тому в цій страшній ситуації “пофілософствувати”, як колись. Однак у цей же час похитнулася і віра Г. у безсмертя: немов передбачаючи те, що через день станеться з Рагіна, він майже повторює його песимістичні думки, що всі Вt цьому житті закінчується смертю. Єдина втіха, що у нього залишається, – його “ліберальна” і божевільна віра, що він буде з того світу і лякати “гадину”, через які страждають і вмирають люди. “Гадину” він називав при першій зустрічі і Рагіна.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)