Громадські мотиви лірики І. Франка

Іван Франко – неперевершений художник слова, вчений, громадський діяч, життя і творчість якого були тісно пов’язані з народом. Поетична спадщина його – видатне явище в укр. літ-рі, вона вражає глибиною зображення життя, високою ідейністю і художньою досконалістю. Щоб гідно продовжити революційні традиції Тараса Шевченка в українській поезії, треба було рішуче вийти за межі існуючих шаблонів і в нових історичних умовах писати по-новому. Це завдання Франко виконав, творячи вірши, які увійшли до однієї з його найкращих збірок “З вершин

і низин”(1887р). Вона стала новим

Етапом у розвитку політичного напрямку української дожовтневої пезії, підсумовуючи поетичну діяльність самого автора за двадцять років.

Збірка вражає насамперед тематичним багатством і майстерністю віршової техніки, в ній знаходять відбиття ці важливі питання доби. Провідною стала тема революції в усіх її аспектах, ролі митця у суспільному житті. Символічною є сама назва: з “вершин” великих ідей епохи, духу людського і з низин народних народжується революція. Тут присутній гучний заклик до бою і сповідь ліричного героя, який постає перед читачем в образі людини героїчного

складу, бійця і поета, справжнього інтернаціоналіста, яким був і сам автор. Політичну лірику зосереджує Франко у розділі “De pvofundis” і робить його заспівом до всієї збірки. Оскільки у поезії сплітаються мотиви душевного піднесення і спаду, радості й печалі, розділ розподілений на цикли з промовистними назвами: “Веснянки”, “Нічні души” , “Скорбні пісні”, ” Excelsior ” !

Іван Франко починає збірку віршем, в якому закладена основна ідея його поезій. “Гімн” вважається вершиною політичної лірики митця. Образ вічного революцйонера сприймається, як символ безсмертного духу народу, що не мириться з поневоленням. Його не можуть скорити “ні тюремні царські мури”, ні вимуштрувані армії. Настрій вірша оптимістичний, він виражає непохитну автора в прихід кращого майбутнього. Поет називає старий лад руїною, а коли говорить про нове, взільнений народ порівнює з лавиною, яку ніщо не зупинить:

“Іде в світі така сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб загасила, мов огонь,

Розвидняющийся день?

Особливої популярності “Гімн ” набув після написання М. Лисенком музики, він перетровився на револційну пісню. Образ вічного революціонера дістав поширення, і не дарма самого Франка називають вічним революціонером нашої літератури.

Сиволізація явищ природи – характерна ознака мистецького процесу кінця 19 ст. До цих засобів поетичної мови вдавався і Франко, що особливо виявилося у циклі “Веснянки” .Поет використовує традиційну фольклорну форму, але має

Змогу якнайглибше розкрити соціальні контрасти доби. Як і в народних піснях, так і у своїх віршах, уперсоніфікованих образах природи, автора славить пробудження від зимового сну, яке окрилює людей добрими сповіданнями. Це – пробудження народу, який скине кайдани і змінить життя на краще. Митець вдало використовує народнопоетичний прийом паралелізму : “втішно птиця лине” – “тільки бідний гине з голоду мужик “, “квіти серед поля”- “тільки тьма й неволя п’є народну кров”. Побудувавши на цьому принципі відомий вірш “Гримить” , поет змальовує картину весняного пергроззя, коли земля чекає життєдайної зливи. Так само мільйони людей чекають змін, які оновлять не лише кожного з них, але й суспільний

Устрій для підкреслення своєї души Франко починає і закінчує вірш словом “гримить”: з одного боку, воно означає розростання бурі, з другого – початок революції в країні:

Ті Хмари – плідної будущини тіни,

Що людськість, мов красна весна, обновить…

Гримить!

У розділі політичної лірики Франко не уникає відображення осбистих, навіть інтимних переживань. Єдиність особистого і громадського – ідейно-естетична основа всієї лірики поета. Він просить свою “всеплодющую мати “- землю і дати йому чуття і вогню, щоб ” налити ними слово”, паказати шлях думкам – орлам до “ясної зірнички, горлички ” ,яку мріє побачити ще хоч раз у своєму житті. З цього погляду показовим є цикл “Души пролетарія”, де Франка цікавить моральне обличчя передового сучасника. Він викриває ренегатів (“Милосердним”, “Ідеалісти”) і слабких у боротьбі (“Не наші вороги”), нещадний до тих, хто мріє про тишу і спокій. Вірш “Товаришам” з цього циклу звучить полум’яким закликом до боротьби за нове життя. Маршовий ритм, якість мети і програмних завдань подали йому справжнього пафосного звучання : “Борітеся! Терпіть! По всій землі рівняйте стежку правді!”. Декларацією митця про його любов до знедоленого народу стала поезія “Не покидай мене, пекучей болю” з циклу “Нічні Думи “. Для автора людське горе, голодна смерть сиріт, сльози на обличчях – це його особистий

Біль, що не залишає поета ні на хвилину. Він ладен відмовитись від власного щастя, щоб словом і ділом допомагати здійсненню народних мрій.

Своєрідним продовженням цієї Теми стали вірші розділу “Профілі і маски”,де автор розмірковує про роль і завдання поета у суспільній боротьби. Він бачить митця на чолі народу, на його думку, поет повинен бути рупором вільної ідеї і закликати до змін у житті (“Поезія”, “Пісня і праця”, Співакові”):”Так весь свій мозок, і нерви, і серце й ти в свою пісню, співаюче, вкладай”. Цікавий розділ “Сонети”, в якому оригінально ставляться і розв’язуються проблеми поетичної форми у зв’язку зі змістом твору (цикли “Вільні сонети”, “Тюремні сонети”). Поет називає свої вірші роботами форми, але думка вних вільна, якщо вони присв’ячені гідній меті.

Цикл ” Україна ” дає підстави твердити, що Франко не був лише письменником – патріотом, але й інтернаціоналістом. Загальний пафос поезій цього циклу пов’язаний з боротьбою проти царського самодержавства і польської шляхти. Поет вірив у те, що “розпадуться путі вікові, прокинуться люди”, український народ здобуде волю і національну рівноправність. Для Франка людина, яка не поважае інший народ не може бути патріотом своєї батьківщини (згадаємо Шевченкове “І мертвим, і живим…”).

З “низини” суспільного життя, де йде жорстока боротьба між бідними і багатими, поетова думка злітає до “вершини”, де реальні конфлікти вистунають як зіткнення ідей. Про це йдеться у циклі “Excelsion”, що складається з шести творів – алегорій. Тут з’являється образ колективного “ми”, який втілився поетом у класичному образі каменярів. Довгий і важкий шлях до омріяної мети: одні падають на цьому шляху, інші ідуть, не збавляючи кроку. Вони важкими молотами розбивають скалу, уособлення соціальної несправедливості та кривди, прокладають шлях до нового життя(“Каменярі”): “Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті святою думкою, а молоти в руках”.

Демократичний зміст Франкової поезії вимагав: глибокої демократичної форми. Збірка відзначається жанровою різноманітністю, багатством мовних засобів, використаних поетом для досягнення головної мети. Показати і естетичний шлях до визволення — ось мистецьке кредо І. Франка, політична лірика якою відігравала значну роль у тогочасному суспільному житті.

Це була поезія нової енергії, щовпевнено кликала вперед:

Наша ціль – людське щастя і воля,

Розум владний без віри основ.,

Вільна праця і вільна любов!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Громадські мотиви лірики І. Франка

Categories: Нові твори

Links