Григорій Косинка (Григорій Михайлович Стрілець)
Григорій Косинка (Григорій Михайлович Стрілець) народився 29 листопада 1899 року в селі Щербановка Обухівського району на Київщині в селянській сім’ї. Життя в нестатку рано привчала селянських дітей починати працювати, бути помічниками старших. Пішов на заробітки й маленького Григорія. Спочатку працював у панській економії, на чужих полях, а потім – на цукроварні. Сім’я жила бідно. Мати наймитувала, тому що не мала власної землі. Батько щоліта мандрував на заробітки в херсонські степи, а пізньою осінню наймався на цукроварню. В 1908 році
Кілька місяців поневірялася сім’я між Амуром і Байкалом, а потім повернулася додому, так і не знайшовши свого щастя на чужині. Батько знову пішов на цукроварню, а син – поденником у панську економію. Але бідність не вбивала людського прагнення до краси, до мудрого слова, чарівній пісні. “Дитячі роки ще й дотепер коштують у мене перед очами, – писав Григорій Косинка в “Автобіографії”,- тільки час, здається іноді, заткало їх на якусь хвилину синьою позначкою,- так урізалися вони на згадку”. Пізніми зимовими вечорами, коли все збиралися будинку,
З 1921 року Г. Косинка вчиться в Інституті народного утворення (так називався тоді Київський університет). Але після третього курсу, через матеріальні проблеми, змушений залишити навчання, довелося йти працювати. Рано вмер батько, мати залишилася з п’ятьма дітьми на руках. Майбутній письменник повинен був допомагати, чим міг, адже був у сім’ї старшим. Перший збірник добутків за назвою “На золотих богів” вийшов в 1922 році. У цей час Григорій уже працював у газеті “Вести Київського губревкома”, потім у журналах “Нова громада”, “Всесвіт”, диктором Республіканського радіо. Письменник умів талановито відтворювати написане: любив, як теперішній артист, читати зі сцени власні новели. Тільки ця правда не всім подобалася, та й не всі розуміли її або ж розуміли по-своєму, виходячи із власних світоглядних позицій. Ще донедавна декому здавалося, що перші добутки Г. Косинки привели письменника “до об’єктивізму й навіть до певного “поетизації” чужих, реакційних сил”. В 30-і роки критики почали труїти, обмовляти кращі оповідання Косинки, часто ототожнюючи світогляд письменника з літературними героями, докоряли йому невміння бачити в житті основні риси епохи. Його зробили трибуном багатіїв, дезертирів, бандитів, апологетом “власницького націоналістичного світогляду”. Із цього приводу М. Рильськ у передмові до добутків Косинки, які вийшли у світло в 1966 році, після реабілітації письменника, справедливо писав: “Необхідно було бути не те що вульгаризатором, а просто людиною, що не хоче бачити очевидного, щоб приписувати Косинці якусь ідеалізацію або романтизацію кулаків”. Відсутність у його добутках образа робітника або описи сучасного міста, хіба це може бути основою говорити про звужені “творчі й ідейні обрії” у Г. Косинки – співака села, українського села напередодні й після подій 1917 року. Він сам вийшов з нього, його коріння глибоко проросли в чорнозем рідної землі, щоб бачити й відчувати кожним рухом душі, кожним нервом всю правду й несправедливість того часу. На кожне явище письменник дивився очами народу, кожну подію вимірював чистотою душі працюючої людини. І тому немає тут фальші, немає лакування, а є чисте золото народної правди. Варто тільки глибоко вчитатися в його добутки, зіставити їх з тодішньою дійсністю не із заданих свідомо позицій, а йдучи від правди життя
Восени 1924 року Косинка жениться. Тамара Михайлівна Мороз стала його дружиною. Десять щасливого років пройшли в одна мить, а потім вона розділила долю вдови репресованого, злочинницьки розстріляного Григорія Косинки. Після його арешту конфіскували майно, відібрали паспорт і викинули дружину на вулицю. І почалися страшні часи скитаний, важкі безсонні ночі, смутні дні на самоті й чекаючи справедливості. Після вбивства С. Кірова прийшли чорні дні терору й в Україну. Одним з перших у катівні потрапив Григорій Косинка. Його заарештували на початку грудня 1934 року, а 13-15 грудня засудили, а разом з ним і ще 27 таких же “білогвардієць^-білогвардійців-терористів-білогвардійців” до розстрілу. Серед них – письменники Д. Фальковский, О. Близько, К. Ураган, син А. Крушельницкого…
Письменник настійно й послідовно розкривав процес росту людського достоїнства в середовищі українських бідняків. Його герої сильною й вольовою, багаті й гарні душею, завжди діючі й життєво правдиві, переконливі. Процеси, які тоді відбувалися на селі, не такі прості й однозначні, як нам їх зображували в історичних роботах. Справедливо відзначає Г. Жулинский: “Григорій Косинка… ці складні й найчастіше драматичні процеси на селі прагнув відтворити правдиво, з максимально можливим морально-психологічним “забезпеченням” характерів. А ці явища й процеси були складної, неоднозначні, симпатії письменника, звичайно, були на боці бедних, безземельних” Всі, про що писала Косинка, не вигадана, а взяте, виношене, зважене, урізалося в його свідомості. Він добре знав психологію заможних селян, тому що самому довелося з дитячого років поневірятися на чужих землях. Його герої – живі, жагучі, колоритні фігури. Були вони страшними, часто жорсток, немилосердними й цинічними, але не здатними протистояти перебігу часу. Такими виступають Андриян Кушнір у новелі “Політика”, Кирило Смолянчук і штабс-капітан в “Гармонії”.
ЧиБули підстави висувати обвинувачення письменникові в тім, що він романтизував заможних селян? Щоб заперечити цю думку, ще раз варто згадати основні персонажі його новел “За земельку”, “У будинку Штурми”, “Політика”, “Гармонія”. Рекомендуємо прочитати й проаналізувати слова Г. Жулинского: “Ніякої ідеалізації”, романтизації куркульства у Творчості Григорія Косинки немає. Є глибоке, правдиве розуміння й високоталановите відтворення українського після революційного села з його драмами й трагедіями, з його очікуваннями й розчаруваннями. Є більша школа правди…”.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)