ГОТОРН, Натаніел

(1804 – 1864)

ГОТОРН, Натаніел (Hawthorne, Nathaniel – 04.07.1804, Сейлем, Массачусетс – 18.05, 1864, Плімут, Нью-Гемпшир) – американський письменник.

Належав до давнього пуританського роду; його далекий предок був суддею на сумнозвісному Салемському процесі над відьмами. Батько письменника помер, коли сину виповнилося чотири роки. Готорн зростав хворобливою, схильною до усамітнення дитиною, захопленою читанням, зануреною у свої думки, замкнутою. Таким запам’ятався він сучасникам і в зрілі роки. Навчався у Боудойнському коледжі (1821-1825), де серед його однокласників був Г. В. Лонгфелло. Майже все життя прожив у містах Нової Англії – Сейлемі, Бостоні та ін.; спочатку змушений був заробляти на прожиття, виконуючи чиновницьку роботу, а вільний час віддаючи літературній праці. Його творчість і світовідчуття були органічно пов’язані з Новою Англією, найдавнішою територією Америки, куди ще на початку XVII століття прибули перші переселенці-пуритани, котрі втекли від релігійних утисків і заснували колонії на американській землі. Це були люди суворі, працелюбні і водночас фанатичні у своїй

вірі. Нова Англія епохи піонерів-переселенців, її дух, її люди – все це стало воістину “країною Готорна”, місцем дії багатьох його творів з їхнім похмуро трагічним і водночас яскравим колоритом. Письменнику імпонували моральна цільність, волелюбність пуритан, але відштовхували прояви нетерпимості. Г. писав, що ладен десять разів озирнутися на минуле, аніж один раз поглянути в обличчя майбутнього.

Дебютував новелістичними збірками “Двічі розказані історії” (“Twice-told Tales”, 1837), “Легенди старої садиби” (“Mosses from an Old Man”, 1841). Перебував у руслі поетики романтизму, будучи переконаним, що повсякденне, побутове згубне для мистецтва, сферою якого є неординарне, умовне. Джерелом багатьох його творів стали хроніки, легенди, історії з пуританського минулого, у яких реальність химерно “співіснує” з фантастикою, казкою, грою уяви. Як і в багатьох романтиків, особлива зацікавленість минулим була пов’язана з критичним ставленням до сучасності. У 1841 р. провів певний час в утопічній колонії Брук Фарм, а її розпад, як і розпад багатьох інших колоній, що з’явилися в США у 40-х pp., сприйняв як свідчення ефемерності спроб штучним шляхом перебудувати суспільство, як, утім, і переробити саму людську природу в усіх її різноманітних проявах.

Разом з В. Ірвінгом, Е. По Готорн був одним із творців американської романтичної новели. Цікавлячись минулим, перш за все історією Нової Англії, він прагнув не стільки до точного відтворення реалій епохи, скільки до зображення духовної сфери, процесів формування нової правосвідомості, ідей державної незалежності, духовної свободи особистості. Це відобразилось у таких його новелах, як “Ендікотт і червоний хрест” (“Endicott and the Red Cross”), “Мійродич майор Моліно” (“My Kinsman Major Molineux”), “Маскараду генерала Гоу” (“How’s Masquerade”), “Молодий Браун”(“Young Goodman Brown”) та ін. Звертався Г.-новеліст і до сучасності, демонструючи гумор: “Загибель містера Хіггінботама” (“Mr Higginbotham’s Catastrophe”), схильність до символіки і притчі: “Великий кам’яний лик” (“The Great Stone Face”), вміння зану-ритися в таємниці людської душі: “Дочка Рапа-чіні” (“Rappaccini’s Daughter”). Загалом його новелістика позначена похмурим колоритом. При цьому головним предметом уваги письменника залишаються не зовнішні події, а внутрішній зміст, душа людини, її серце як арена боротьби Добра і Зла.

Готорн виступав і в романному жанрі. Його романам притаманна фрагментарність, у них відчувається рука новеліста. У дусі поетики романтизму він виходив з того, що творець повинен уміти переключатися зі світу реальності у сферу умовності, фантастики, вигадки. У передмові до роману “Будинок на сім фронтонів “ти сформулював два види роману: novel, тобто роман побутовий, і ronance (“романс”), тобто роман, побудований на вигадці, грі уяви. Другий вид був йому ближчим.

Найбільш відомим є знаменитий роман Готорна “Червона літера” (“The Scarlet Letter”, 1851), в якому особливо відчутно проявилися його письменницька філософія та естетика, а також характерні мотиви, пов’язані з пуританством та історією Нової Англії. Дія роману розгортається в XVII ст. у Бостоні, одному з центрів похмурого, жорстокого пуританства. Зав’язкою стала яскрава сцена на площі, де йде громадянський суд над злочинницею-жінкою, котра зрадила чоловіка. Біля ганебного стовпа – Естер Прінн, головна героїня, котра тримає на руках позашлюбну дитину, гарненьку дівчинку Перл: вона відмовилась назвати ім’я свого спокусника і засуджується до пожиттєвої кари – носити на грудях клеймо ганьби, вишиту на одязі червону літеру “А” (від англ. слова “adulteress”, тобто “перелюбниця”). Обряд суду відбувається на очах у натовпу, у якому є двоє причетних до трагедії: молодий священик, спокусник Естер, Артур Діммсдейл, котрий побоявся назвати своє ім’я, і її чоловік, похмурий учений старий Чіллінгсворт. І хоча роман багатий на яскраві замальовки новоанглійського побуту, головним, попри все, є не історичний колорит цього кутка Нової Англії, а складний світ боротьби, страждань, суперечливих пристрастей, які пов’язують цих трьох людей.

Естер постає на сторінках роману живою людиною: висока, вродлива, горда, сповнена власної гідності, шляхетності та спокою, вона мріяла про родинне вогнище, затишок, якого була позбавлена з похмурим Чіллінгсвортом, котрий одружився з молодою жінкою, щоб якось розвіяти свою самотність. Морально вона вивищується і над своїм чоловіком, черствим книжковим черв’яком, і над своїм коханцем, слабким і нерішучим.

Одержимий ревнощами і спрагою помсти, Чіллїнгсворт схожий на мелодраматичного розбійника, що підкреслює і його горб. Приховавши своє ім’я, він нестямно розшукує коханця своєї дружини, поки не дізнається, що молодий, зовні набожний священик і є батьком гарненької Перл.

Чутливий до всього Артур Діммсдейл притримується суворої пуританської моралі, але все ж таки піддається поклику плоті. Натура слабка, на відміну від сильної Естер, він мучиться від усвідомлення того, що приховав свій гріх. Зіткнувшись із Чіллінгсвортом, він пригнічений його фанатичною волею, знесилений усвідомленням своєї гріховності і вже не може боротися за життя. Він відхиляє пропозицію Естер утікати з нею в Європу, публічно розкаюється і помирає на руках у коханої жінки. До морального саморуйнування призводить маніакальна пристрасть і Чіллінгсворта. Лише Естер виявляється здатною до духовного, морального зростання: щиросердним зізнанням вона перемогла свій “гріх”, а випромінюючи доброзичливість, допомагаючи гнаному і бідному, добивається всезагальної симпатії.

У романі відчутна романтична методологія Готорна: герої, чітко окреслені, стають уособленням певних морально-етичних категорій; стиль пронизаний символікою та алегоріями; велику роль відіграє контраст двох кольорів – чорного, пов’язаного з образом похмурої в’язниці, і червоного – квітки, що росте біля її входу. Червоний колір, який є для пуритан кольором пекельного вогню, що очищає гріхи, це також колір мужності, духовної стійкості Естер.

Останнє десятиліття в житті Готорна було вельми насиченим. Протягом п’яти років (1853-1858) він служив американським консулом у Ліверпулі. Потім побував в Італії, звідки повернувся на батьківщину, де жив самотньо, поринувши у свою працю. У цей час він написав ще декілька романів, які стали значними пам’ятками пізнього американського романтизму. У романі “Будинок на семи фронтонах” (“The House of Seven Gables”, 1851), дія в якому відбувається вже в XIX ст., порушується проблема гріха та його покути. Прокляття висить над будинком судді Пінчена, далекий предок якого захопив землю фермера Метью Моула, звинувативши останнього у чаклунстві і домігшись його страти. У романі “Блайтдейл” (“The Blithedale Romance”, 1852) відобразились обставини перебування Готорна в колонії Брук Фарм. В образі письменника Майлса Ковердейла, котрий приїхав у колонію з міста, але згодом у ній розчарувався, проглядають автобіографічні риси. В останньому романі Готорна “Мармуровий фавн” (“The. Marble Fawn”, 1860) – складні колізії, які переживає американський скульптор Кеньон, демонічна красуня Міріам та італієць Донателло, що схожий на фавна роботи Праксителя. Фатальні пристрасті, страждання, вбивство, каяття героїв – усе це в дусі романтичної поетики розгортається на фоні розкішної італійської архітектури.

Перу Готорна належать також книги, адресовані читачам молодшого віку, такі як “Дідусеве крісло”, “Знамениті старі”, “Дерево свободи”, “Біографічні оповідання для дітей”, а також “Книга чудес”, у якій письменник доступно переповів для дітей найголовніші античні міфи.

Письменник гостро відчував трагізм навколишнього життя, але розв’язання усіх проблем він пов’язував з “очищенням сердець”, зі зміцненням морально-етичної сфери. Класик американської літератури, він мав настільки своєрідні світобачення і стиль, що критики пишуть про його особливу манеру, використовуючи термін “готорніанство”.

Б. Пленсон


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


ГОТОРН, Натаніел

Categories: Біографії

Links