Горький і Чехов

Їх особисті взаємини починаються в 1898 році, коли зовсім ще молодий Горький пише Чехову в листі: “…Я хотів би порозумітися Вам у щирій, самовідданої любові, кою маю до Вас з часів дитинства моїх, я хотів би висловити захоплення перед дивним талантом Вашим… ” Нам важко сказати, як ставився в той час до літературних дослідів Горького Чехов, але у відповідь лист містить добрі слова: “Дружньо тисну руку”.

Здавалося б, не так вже й велика різниця в часі початку їх творчої діяльності (перше оповідання Горького ” Макар Чудра “виходить

у 1892 році, а перша збірка Чехова” В сутінках “в 1887 році), але ця різниця в 5 років досить відчутна. Горький пережив революцію і став засновником соціалістичного реалізму, Чехов не дожив до революції 13 років і вважався письменником, завершальним традицію критичного реалізму. У цій смерті був свій сенс: лікар, він ніколи б не прийняв кровопролиття і не виправдав би, як Горький, кров в ім’я святої мети.

Ранній Горький весь пронизаний прихованими цитатами та орієнтирами на Чехова. Широко використовує він чеховські прийоми: відкриті початок і кінець, тісне переплетення філософських ідей з побутовими життєвими

подробицями. Незважаючи на те що Горький не загострює свою увагу на гумористичних оповіданнях, він, слідом за Чеховим, розробляє, скажімо, толстовські ідеї. У листі до Суворіну Чехов називає “основними положеннями” толстовства викриття війни і суду, ще раніше, в 1886 році, виходить оповідання “У суді”, де показано не менш вражаюче, ніж у романі “Воскресіння”, засідання суду. А в 1894 році Горький опублікував повість “Неборак Павло”, де описав “великий акт людського правосуддя” над Павлом Арєф’євим пропащий. Манера зображення суду надзвичайно схожа з чеховської. Прокурор – добродушна людина з тарганами вусами, здатний надавати своєму особі лютий вираз голодного бульдога, захисник, що зловживає жалюгідними словами. І на тлі цього гротескного зображення – трагедія нещасну людину, якій не дозволяють в останній раз побувати на могилі вбитої ним жінки.

Існує ряд горьківських оповідань, безумовно орієнтованих на художню манеру Чехова. Очевидний зв’язок між “Чорним ченцем” і “Помилкою” Горького. Однак чеховська ідея Ковріна про обраності трансформується і стає думкою про загальне спасіння людей Кравцова. Більше того, в чорну ченця Ковріна не вірить ніхто, ідея життя заради інших так сильно діє на Ярославцева, що він починає представляти себе – ні багато ні мало! – Учнем Спасителя.

Згодом шляху творчості цих двох письменників розходяться, але сполучні нитки ще є. Обидва письменники нещадно зривають маски з реальності, вказують на вульгарність навколишнього життя. І головне – чеховський і горьківська ідеал людини деякий час, поки позитивним героєм Горького не став революціонер, схожі. У п’єсі “Дядя Ваня” Астров говорить про героїню: “Вона прекрасна, спору немає, але… адже вона тільки їсть, спить, гуляє, чарує нас красою – і більше нічого. У неї немає ніяких обов’язків, на неї працюють інші… А дозвільна життя не може бути чистою “. Майже те ж говорить і Фома Гордєєв: “Красивий чоловік і жити добре повинен”.

Горький знайде свій ідеал пізніше – у новому героя – революціонера і в Леніна, а Чехов так і не знайде свій ідеал.

Скоро Горький побачив обмеженість чеховського реалізму у відсутності призову людей до героїчних вчинків, у відсутності культу людини – активного перетворювача дійсності. У листі до дружини, відразу після похорону Чехова, Горький пише про те, що вульгарність в кінцевому рахунку восторжествувала над труною її викривача, і причину цього, безсумнівно, бачить у пасивному їй протистоянні.

Не випадковим є той факт, що рідним театром і для п’єс Чехова, і для п’єс Горького став МХТ. Але якщо, за словами Станіславського, Горький – “що починав і творець суспільно-політичної лінії в Художньому театрі”, то п’єси Чехова – його головний психологічний джерело, “не буде його п’єси – театр втратить свій аромат”. Цікаво, що обидва письменники переживали за долю чужих п’єс, хоча і писали принципово про різне. Правда, п’єса “На дні” здається іноді трохи чеховської. У ній також відчувається томящие безвихідь, гнітить задушливе повітря застояної життя… Там немає позитивного героя, який, вийнявши своє палаюче серце, вів би людей до світлого майбутнього. Там у людей взагалі немає майбутнього. Горький частково використовує і деякі чеховські прийоми: його герої також не слухають один одного, невпопад вимовляють символічні фрази.

В одній зі своїх статей Блок сказав, що Горький не зовсім інтелігент. Засумніватися ж у тому, що справжнім інтелігентом був Чехов, не може ніхто. Ймовірно, звідси і бере початок такого різне розуміння ролі інтелігенції.

Для Чехова інтелігенція – лише прошарок суспільства, яка в більшості своїй в душі ще більше опошлюється від самовдоволеного усвідомлення приналежності до інтелігенції. Вони зовсім не інтелігенти в душі. А ті, хто болісно відчувають, як Васильєв у “нападі”, жах і бруд суспільства, змушені пити на ніч бром.

Інтелігенція Горького – “ломова кінь історії”, якій наказано винести на собі тягар проводу, ведучи за собою народ, який буде завершувати справу революції.

У написаному після смерті літературному портреті людини з “м’якою, милою усмішкою” видно – Чехов залишився для Горького таким, яким він бачився в юності.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Горький і Чехов

Categories: Твори з української літератури

Links