Головні діючі особи в романі “Майстер і Маргарита”

Маргарита (Маргарита Миколаївна) – головна героїня роману. Безсумнівна прототипическая зв’язок з Е. С. Булгаковой – третьою дружиною письменника. Асоціації з гетевской Гретхен мають, скоріше, поверхневий характер: істотним виявляється лише момент бездітності М. і виявлене нею милосердя стосовно дітовбивця Фриде. Героїні 30 років. Вийшовши заміж в 19 років, вона є дружиною “дуже великого фахівця”; однак, не люблячи чоловіка, М. тужить і подумує про самогубство. Вийшовши на вулицю з букетом мімоз у якості “розпізнавального знака”,

вона зустрічається з Майстром, стає його “таємною дружиною”. Саме вона надихає його в роботі над романом, називаючи “майстром”, а коли роман кінчений – штовхає на боротьбу за те, щоб книга була надрукована. М. вирішує розстатися із чоловіком, однак арешт Майстра порушує її плани. Після того як М. через кілька місяців бачить Майстра в сні, вона, передчуваючи якісь зміни, іде в Александровский сад, де зустрічає Азазелло, посланого “з дорученням”.

М. приймає запрошення в гості “до одного дуже знатного іноземця” (Воланду), у призначену годину натирається кремом Азазелло, після чого молодіє,

знаходить здатність літати й бути невидимої – стає “відьмою”. Летячи над Москвою, М. виявляється перед будинком, де живуть критики, що труїли Майстри, і влаштовує в їхніх квартирах погром; її зупиняє лише побоювання налякати дитини, що прокинулася. Полетівши з Москви, М. бере участь у шабаші на березі ріки, після чого вертається в Москву на летучому автомобілі. Потрапивши в супроводі Азазелло у квартиру № 50, М. зустрічається з Коровьевым, що, зокрема, повідомляє, що вона є правнучкою однієї із французьких королев XVI в.; ім’я героїні, таким чином, асоціюється з Маргаритою Валуа, дружиною Генріха IV (порівн. роман А. Дюма “Корольова Марго”). Зустрівшись із Воландом, М. розтирає маззю його хворе коліно, а також розглядає глобус Воланда, бачить на ньому мертвої дитини.

На балі М. відіграє роль королеви, зустрічаючи гостей; особливе враження на неї робить дітовбивець Фрида, що вона обіцяє допомогти. Після вбивства Майгеля М. “причащається” із чаші з його кров’ю/вином, запропонованої Воландом. Після балу М., замість того щоб попросити за себе, просить спочатку за Фриду й одержує право простити її. Після цього, на прохання М., їй повернутий Майстер, від якого вона не хоче відректися ні при яких про-

Стоятельствах. При цьому героїня, що напередодні була готова сама вбити Майстра, що погубив, критика Латунского, тепер просить не вбивати його. На прощання Воланд дарує М. золоту підкову з алмазами, і разом з Майстром вона вертається в арбатский підвал, де вночі читає “воскреслу” рукопис роману. У розмові з Майстром М. навідріз відмовляється покинути його й повернутися до чоловіка. Після появи Азазелло М., отруєна вином, разом з Майстром переходить в інобуття й приєднується до Воланду зі свитою; по шляху вони відвідують у лікарні Івана Бездомного, і на прощання М. цілує його.

Саме М. відзначає зміни, що відбуваються з її супутниками під час останнього польоту. Побачивши сидячого в горах Пілата, М. просить “відпустити” його. Воланд дарует Майстрові й М. “вічний будинок”. Надалі М. з Майстром щорічно є Іванові в сні; вона “цілує його в чоло й іде разом зі своїм супутником до місяця”.

Майстер – безіменний головний герой роману. У клініці Стравінського після зникнення М. залишається лише його “мертва кличка: “Номер сто вісімнадцятий з першого корпуса”. Прізвисько “майстер” дано героєві Маргаритою й аналогічно традиційним іменуванням “мэтр”, “маэстро”; воно співвідносить персонажа як із середньовічною літературною традицією, так і з масонським ритуалом. Асоціації з гетевским Фаустом (за аналогією з Воландом-“Мефистофелем” і Маргаритою-“Гретхен”) несуттєві. У той же час має значення своєрідне “двойничество” М. і Воланда (симетрія букв “W” і “М”, автентичність оповідання Воланда й роману М. і т. п.). Героєві додана портретна подібність із Гоголем, їх ріднить також мотив з –

Паленого рукопису. При цьому М. – явно автобіографічний герой; йому 38 років – стільки ж, скільки було самому Булгакову в рік початку роботи над романом і знайомства з Е. С. Шиловской (потім Булгаковой). Видимо, не випадково та обставу, що герой з’являється вперше саме в 13-й главі.

У клініці Стравінського, пробравшись у палату до Івана Бездомному, він розповідає, що ніколи, будучи істориком по утворенню, працював в одному з московських музеїв, був одружений. Вигравши в лотерею Сто тисяч рублів, він кидає службу в музеї, наймає двухкомнатную квартиру в арбатском подвальчике й приймається писати роман про Понтія Пілаті. У цей період М. зустрічає Маргариту. Однак спроби опублікувати роман викликають кампанію цькування з боку літературних критиків, що приводить М. до важкого нервового розладу. “Друг” М. Алоизий Могарыч, бажаючи зайняти його кімнати, пише на нього донос, і М. заарештовують. Вийшовши з в’язниці через кілька тижнів, він усвідомлює себе повним ізгоєм і сам приходить у клініку Стравінського, причому вважає себе невиліковним.

Герой заляканий, змучений і морально зломлений, готовий відмовитися від всього минулого життя, у тому числі й від Маргарити. Будучи на її прохання “витягнутий” Воландом із клініки, М. говорить, що йому “нудно” і він хоче “у підвал”, виражає надію, що Маргарита “опам’ятається” і піде від нього, тому що він не бажає губити її життя разом зі своєї власної. Герої повернуті в арбатский підвал. Після того як Азазелло отруює їх, М. і Маргарита приєднуються до свити Воланда. Прощаючись із Іваном Бездомним, М. називає його “учнем” і просить написати за нього продовження роману. Відвідавши місце в горах, де нудиться Пілат, М. відпускає свого героя на волю. Під час останнього польоту М. здобуває вигляд людини XVIII в. (порівн. звертання Воланда: “тричі романтичний майстер”). За словами Левия Матвія, М. “не заслужив світла, він заслужив спокій”; тому “вічний притулок”, “вічний будинок”, дарований героєві, виглядає як амбівалентна “нагорода/покарання”: М. знаходить спокій, забуває об всім і сам відданий забуттю. Він залишається лише в пам’яті Івана, якому щорічно є в сні в ніч весняної повні.

Понтій Пілат – прокуратор Іудеї (історичний Пілат перебував у цій посаді в 26-36 гг.); “син короля-звіздаря й дочки мірошника красуні Пилки” – ім’я героя складене з імен батьків (Пила й Ат); у той же час прізвисько “вершник Золотий Спис” актуалізує зв’язок ім’я з лат. pilum – спис. Характерна деталь вигляду П. – “білий плащ із кривавою підбивкою”, що символізує нерозривний зв’язок святості й крові. П. – головний герой оповідання Воланда й роману Майстра; з ним зв’язана одна з найважливіших у Булгакова морально-психологічних проблем – вина за злочинну слабість, приведшую до загибелі невинної людини. На початку роману символом мізантропії й песимізму П. (він прив’язаний лише до свого пса Банга) з’являється “гемикрания” – жорстока мігрень. Допитуючи Иешуа, П. переконується не тільки в його невинності, але й у тім, що той єдиний, хто в стані вилікувати його головний біль. Тим більше тяжка для нього неминуча загибель Иешуа: незважаючи на своє високе положення намісника в колонії, П. погоджується на страту під тиском первосвященика Каифы й сам повідомляє вирок на площі.

За наказом П. страждання Иешуа й двох розп’ятих разом з ним розбійників скорочені: їх убивають. По його ж наказі співробітники таємної служби прокуратора вбивають Іуду, що спровокував Иешуа й выдали його іудейській варті. П. же придумує версію про самогубство Іуди. Після страти й поховання Иешуа П. зустрічається з Левием Матвієм, повідомляє його правду про вбивство Іуди й читає записані Левием слова Иешуа про те, що одним з головних пороків людини є боягузтво; ці слова П. відносить насамперед до себе самому. Випробовуючи борошна каяття, воно найбільше на світі хотів би “скасувати” страта. Просидівши ” Дванадцять тисяч місяців” у горах, П. на прохання Майстра й Маргарити звільнений і одержує можливість знову зустрітися із бродячим філософом. У своєму щорічному сні в ніч весняної повні Іван бачить їх, що йдуть по блакитній дорозі до місяця. Як роман Майстра, так і весь роман у цілому завершуються словами: “п’ятий прокуратор Іудеї вершник Понтію Пілат”.

Римський Григорій Данилович – фінансовий директор Вар’єте. Разом з Варенухой Р. чекає приходу Лиходеева, потім одержує від нього телеграми з Ялти, після чого направляє Варенуху в ГПУ, причому той безвісти зникає. Р. зустрічає прибулого на подання “чорного мага” – Воланда, а після скандального завершення сеансу чорної магії усамітнюється в кабінеті. Через якийсь час туди є Варенуха, потім намагається ввірватися через вікно Гелла. Лемент півня рятує Р., але під впливом пережитого він перетворюється в “сивий старого”; кур’єрським поїздом їде в Ленінград, де ховається в платтяній шафі готельного номера. Тут його в несамовитому стані виявляє міліція. Згодом він звільняється з Вар’єте й надходить “у театр дитячих ляльок у Замоскворечье”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Головні діючі особи в романі “Майстер і Маргарита”

Categories: Нові твори

Links