Геній Рабле

Геній Рабле розвивався в самий интенсивыный період французького Відродження, коли на монарховому троні перебував король Франциск І ( 1515-1546). Італійські походи короля, безпосередній контакт із культурою Італії, запрошення у Францію видатних італійських художників і скульпторів – Л. да Вінчі, Б. Челлини, спорудження на берегах Луари замків у ренесансному стилі, поява перекладів Данте й Ф. Петрарки, відкриття університетів, поглиблене вивчання раритетів Греції й Рима, навіть мода на утворення – виразні риси нового часу, які грунтувалися

на ідеях високої цінності людської особистості – ренесансного гуманізму.

На початку свого правління Франциск І всіляко підтримував гуманістів. Його секретарем і бібліотекарем став видатний філолог і юрист Г. Бюде, що вважав, що система утворення повинна базуватися на вивченні древніх мов і літератури. Під впливом Бюде Франциск І в 1530 р. заснував світський Колеж де Франс. Швидко розвивалися торгівля, ремесла, міста. Учені, не задовольняючись релігійним світоглядом, що панувало в епоху середньовіччя, починають створювати світську науку на засадах дослідження природи й вивченні античної спадщини. У містах відкривалися

університети. Молодь тепер могла вступити не на теологічний, а на медичний і юридичний факультети. Чи не щороку здійснювалися видатні географічні й наукові відкриття. Уперше були озвучені сумніви підстави католицької релігії. Почалася т. зв. “реформація церкви”, або протестантизм.

Проте, ця щаслива пора тривала недовго. Франциск І, що спочатку навіть хотів очолити французьке Відродження й увести у Франції протестантизм як офіційну релігію, уже до середини 30-х рр. різко змінив свою політику. Почалася контрреформація – настання на протестантів і гуманістів, змінився й характер самого протестантизму. Його провідник Ж. Кальвін, змушений емігрувати із Франції в Женеву, розвив сувору релігійну доктрину про обов’язок, перейнятий непримиренністю й фанатизмом. Страти гуманістів в обох таборах, репресії проти інакомислячих, диктат Сорбонны, що стала католицьким бастіоном, зрада королем своїм колишнім улюбленцям і радників затьмарили 40- 50-і рр., підсилили погрозу громадянської війни.

Всі ці події, без сумніву, впливали на життя Рабле, про яке зараз відомо не так уже й багато.

Навіть до дати його народження біографи ставляться досить обережно, називаючи й 1483, і 1494 р. Залишившись у пам’яті нащадків “медонским кюре”, Рабле, втім, майже не виконував обов’язків священика. Малоизвестно про його батьків, ще менше – про смак. З документів удалося з’ясувати, що батько письменника, адвокат, метр Антуан Рабле, мав невеликий маєток, що у юнацькі роки Франсуа перебував у францисканском монастирі в Пуату, де, крім теології, вивчав грецький і латинську мови. Потяг до знань, допитливість Рабле, його переписка із ученими, у тому числі й з Бюде, інтерес до юриспруденції й медицини затурбували монастирське начальство. Навіть перехід у бенедиктинский ордену, устав якого був менш суворим, не допоміг Рабле одержати бажану волю. В 1527 р. Рабле залишив Пуату.

Напевно, цей від’їзд був не зовсім легальним, а положення Рабле стало досить двозначним, особливо тоді, коли поширився слух про те, що якась паризька вдова народила від нього двох дітей. Провівши в Парижу біля трьох років, Рабле подався в Монпелье, де одержав звання бакалавра на медичному факультеті університету, опублікував тексти Гіппократа й читав лекції студентам. А ще через деякий час Рабле став лікарем у лионському госпіталі.

Коли в 1532 р. побачила мир книга про Пантагрюэле, Рабле був відомий насамперед як лікар, знавець сучасної й античної медицини, автор наукових досліджень, коментатор батька грецької медицини – Гіппократа й римського вченого Галена. Взагалі, медична спеціальність ще не раз ставав Рабле в пригоді. Як особистий лікар паризького єпископа, а згодом кардинала Ж. дю Беллі, Рабле відвідав Італію, де познайомився з римськими старобытностями й східною медициною. Та й пізніше, перебуваючи на службі в короля Франциска Іи мандруючи по Південній Франції, він не відмовлявся від лікарської практики. В 1546 р., рятуючись від католицьких фанатиків, Рабле залишив Французьке королівство й оселився в Меци, заробляючи на життя медициною. Зміна політики Франциска Й, страти протестантів – прихильників Кальвіна, посилення цензури змусили Рабле бути обережніше. Схоже на те, що в останнє десятиліття свого життя Рабле виконував і дипломатичні доручення, і навіть деякі небезпечні й деликатнейшие завдання. Одержавши перед смертю два церковних приходи, Рабле вмер у Парижу.

Життя Рабле, насичена подіями й подорожами, богатаяна зустрічі й пригоди, була характерна для епохи, що мала потребу в сильних, неординарних особистостях, які не цуралися ні політики, ні життєвих поневірянь, уміючи захистити гуманістичні ідеали й власні переконання. Серед багатьох захоплень “медонского кюре” головним виявилася творчість.

Рабле заслужено вважають найбільшим художником французького Ренесансу, а чимало вчених взагалі називають його найвизначнішим французьким письменником, творчість якого, як і ” Божественна комедія ” Данте або добутки В. Шекспіра, є уособленням національного духу.

Письменникові далекий дух дидактизму, повчальності, він добродушно сміється зі своїх героїв і їхніх недоліків, жартує, постійно перебільшуючи.

Перебільшеними, гротескними здаються розміри людей-велетнів, сила брата Жана, бешкетництво Панурга. Проте, письменник не перебільшує небезпек, які випадають на частку його героїв. “Гротеск” означає не тільки перебільшення. Генеалогію цього поняття виводять від мальовничих зображень в італійських гротах, коли рука художника тільки доповнювала фантазії, створені самою природою. Гротеск – це також об’єднання різнорідних явищ. Гротескним є образ русалки – жінки із хвостом риби, ерцгерцога Пухнатих Котів – хижака з норовом судового присяжного, Панурга – мудреця й жорстокого витівника… Гротеск – не просто один із прийомів Рабле-Письменника, а квінтесенція його художнього методу. Мир, що він зображує, титанічна епоха Відродження – перехідний час. Роман про Гаргантюа й Пантагрюеле – його дзеркало. Проте, як і у всіх геніальних добутках, у цьому дзеркалі відображається не тільки епоха.

Вплив Рабле випробували багато видатних письменників: Мольер, Ж. Лафонтен, Вольтер, Дж. Свифт, О. де Бальзак, А. Франс, Р. Ролан користувалися прийомами відтворення комічного, винайденим автором “Гаргантюа й Пантагрюэля”, – його славнозвісними словесними ланцюжками, його профанацією чисел, пародіюванням офіційної риторики й мертвої латині, його фарсовими діалогами, зафіксованими в прислів’ях і приказках.

Але цієї ж властивості, завдяки яким стиль Рабле відрізняється від літературних норм, які панували в красному письменстві з кінця XVI до XX ст., принесли авторові “Гаргантюа й Пантагрюеля” славу самого складного серед класиків. Рабле не всім подобається. Теоретики класицизму в XVII ст. рішуче відкидали його творчість. Романтики, які відродили в літературі епоху Середньовіччя, а потім і Ренесанс, оцінювали Рабле по-різному. І якщо у В. Гюго творчість Рабле викликала захоплений подив, те Ламартина обурювала брутальність класика-гуманіста, якого він порівнював з невихованим сільським хлопчиськом. Чужим залишається Рабле й для більшості письменників-реалістів


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Геній Рабле

Categories: Нові твори

Links