Гамсун, визнаний майстер слова

Батіг Гамсун (наст, прізвище Педерсен, 1859-1952) – художник складний і суперечливий, багато добутків якого ввійшли в класику літератури XX століття. М. Горький помітив, що якість талантів не залежить від численності народу, тому що “маленька Норвегія створила величезні фігури Гамсуна, Ибсена”. Книга нарисів “Духовне життя Америки”, що він, вернувшись на батьківщину, частинами публікував у газетах, містить гостре неприйняття чванливого “царства демократії”. Воно в нього, до речі, збережеться на все життя. Публіциста помітили, а

з виходом у світло роману “Голод” (1890) до Гамсуну приходить європейська слава

У наступні два десятиліття Гамсун пише ряд добутків, які залучають до нього увага всієї читаючої Європи – “Містерії” (1892), “Пан” (1894), “Вікторія” (1898), “Бенони” (1908), “Мандрівник грає під сурдинку” (1909). У цих романах, перейнятих гострим почуттям життя, людина – лише мандрівник. Життя природи, таємнича й прекрасна, складність людських взаємин, суперечливість внутрішнього миру особистості, її психологічні особливості – такі самі загальні особливості прози К. Гамсуна. У ній помітно сильний вплив Ф. Достоєвського,

яким Гамсун захоплювався все своє життя. Не обійдена автором і соціальною стороною життя людини. Герої Гамсуна – діти свого часу. Гамсун-Мислитель оцінював сучасну йому норвезьку дійсність із позицій патріархального селянства. Індустріальний прогрес, “вищі” прояви якого він спостерігав у США, урбаністична цивілізація з культом машин бачилися йому в темному світлі. Буржуазна демократія й породжені нею інститути викликали в нього ворожа недовіра. Він був переконаний: єдине, що може дати людині тверду опору в житті, це рідна домівка, міцні традиції рідного краю, вільне життя хуторян

Гамсун треба цим індивідуалістичним принципам і в житті: перед першою світовою війною він із сім’єю перебирається в Село. У війні, що вибухнула, письменник побачив підтвердження своєї переконаності в руйнівній силі буржуазного прогресу. Що ж може врятувати мир? Гамсун, далекий ідеям соціалізму й соціальної перебудови життя взагалі, відповів на це питання романом “Соки землі” (1917).

Біблійною епічністю віє від оповідання про життя Исаака п Ингер, що творять своє життя. Исаак, освоївши пустище, обгрунтовується в безлюдному лісі, будує житло й піднімає ріллю. Ингер, що прийшла спочатку до нього в робітниці, стає його дружиною. Розмірено тече їхнє життя, підпорядкована ритму життя природи. Навіть нещастя не може похитнути підвалини сім’ї. Ингер на сім років відправляють у в’язницю – вона задушила дівчинку, що народилася із заячою губою (і сама вона страждає тим же дефектом). Повернувшись із міста, де їй виправили губу, Ингер спочатку почуває себе чужий на хуторі. Але потужні струми життя знову притягають її до землі. Вірність землі зберігає й старший їхній син Сиверт; молодший же, Єлисей, відривається від рідних Корінь, і доля його губиться Вамерике.

Гамсун ідеалізував селянство як споконвічну соціальну твердиню норвезького суспільства. Утопією було идиллически оспіване незалежне життя на землі. За цей добуток, що оспівував у роки війни й розрухи радість творчої праці, автор був визнаний гідним Нобелівської премії (1920).

У романі “Жінки в колодязя” (1920) Гамсун звернувся до Теми роз’єднаності, що стає долею городян в XX столітті. Розвінчанню міської цивілізації як аномального, штучного, брехливого співтовариства присвячений і роман “Остання глава” (1923), близький по ідейно-художній своєрідності до роману Т. Манна “Чарівна гора” (1924). Санаторій “Торахус”, зображений у романі,- це мікромодель буржуазної цивілізації, який вона представлялася Гамсуну. Примарне життя його мешканців, зайнятих погонею за вигаданими цінностями. Усе в них фальшиве, підроблене – від їжі до душі. Цьому миру Гамсун протиставляє життя Даніеля на хуторі, що виконана справжнього змісту. Відкрите зіткнення двох ворожих мирів виражено в тім виборі, що повинна зробити живуча в санаторії фрекен Д’еспар: між авантюристом Флемингом, що персоніфікує фальш миру “Торахуса”, і Даніелем, що символізує здорову життєву основу. Даніель бере на себе рішення проблеми – стріляє але Флеминга, і фрекен Д’еспар залишається на хуторі чекати на нього повернення з в’язниці. Приреченість примарного миру підкреслюється пожежею в санаторії й загибеллю його мешканців

В. 20-е роки Гамсун – визнаний у Європі майстер. В одному з листів 1927 року М. Горький помітив, що рівних по геніальності художникові Гамсуну немає в жодній країні

Наприкінці 20-х – початку 30-х років сумніву Гамсуна в можливостях індустріального прогресу заглиблюються. У трилогії, написаної в ці роки й, що складається з романів “Бурлаки” (1927), “Август” (1930), “А життя йде…” (1933), охопленоі більше напівстоліття з життя норвезької провінції. Спрагою змін обуян головний герой трилогії Август, прагне він захопити нею й навколишніх, але веде це до згубних наслідків. Єдиною силою, що протистоїть руйнівної ходи прогресу, у романі виступає знахарка Осі. В останньому художньому творі – романі “Кільце замикається” (1936) письменник показує моральну деградацію людей, позбавлених зв’язки з рідною землею

Глибокий песимізм, яким перейняті останні романи письменника, стійкі почвеннические ілюзії щодо цілющої сили патріархальних підвалин, невір’я в принципи демократії пояснюють дивну на перший погляд симпатію талановитого письменника до фашизму. Він повірив демагогічним перелікам фашистських ідеологів, що прикривали фразами про збереження національної самобутності свої тоталітарні устремління

Коли Норвегія була окупована, Гамсун по радіо вмовляв співвітчизників не робити опору. Після цих виступів Гамсуну стали повертати поштою, а те й кидати через забір у сад книги, як книги людини, що предали свій народ. Брав участь Гамсун і в міжнародному пронацистском конгресі літераторів і журналістів, що проходили в 1943 році у Відні, зустрічався з Гітлером у Бергхофе, намагаючись під час бесіди звернути його увагу на тяжке становище Норвегії. Уряду довелося оголосити згодом про “старече слабоумство” письменника, він був поміщений у лікарню. Однак написана їм у лікарні книга “Потаєні тропи” (1949) не залишає сумнівів у тім, що письменник зберігав у ту пору ясність розуму

Норвегія не простила Гамсуну-Людині цього ганебного періоду. Після війни в країні не видавали – аж до столітнього ювілею Гамсуна ні однієї його книги. Книги ж, написані в кращі роки його життя, що прославляють життя, природу, любов, залишаються дороги багатьом читачам мира


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Гамсун, визнаний майстер слова

Categories: Нові твори

Links