Гамлет
28. “Гамлет”. Скориставшись сюжетом середньовічної легенди про Амлета, записаної вперше Саксоном Граматиком близько 1200 p., а потім відомої в різних літературних обробках, Шекспір створив трагедію, сповнену величезного соціально-філософського змісту. У центрі сюжету – образ Гамлета, датського принца – з ним найтісніше пов’язані всі події і всі персонажі трагедії. Принц Гамлет, студент Віттен-берзького університету, щойно повернувся до датського двору в Ельсінор у зв’язку з наглою смертю короля Гамлета. Батька він не лише любив,
Велич задачі й об’єктивна нездійсненність її зумовлюють надзвичайну складність внутрішнього життя і дій Гамлета. В світі “безчесної гри”, “оплутаному тенетами підлоти”, йому важко визначити своє місце і знайти реальні засоби боротьби. Особливо характерним для стану свідомості Гамлета є його монолог на початку третьої дії трагедії:Масштаби зла гнітять Гамлета, викликають розчарування, усвідомлення мізерності своїх сил. Все це підриває його волю, породжує незадоволення собою, вагання й сумніви. Краса всесвіту й людини більше не тішить його; людина і світ сприймаються тепер не такими, якими вони йому уявлялися раніше. “З недавнього часу, сам не знаю чому, я позбувся своїх усіх веселощів, занедбав усі свої звичні вправи, і так мені важко, і цей вінець світотвору – земля – видається мені неплідною скелею. Оце розкішне шатро – повітря, оці, погляньте, чудові небеса, їх величне склепіння, оздоблене золотими іскрами,- все це для мене тільки нагромадження смердючих і шкідливих випарів. Який довершений витвір – людина! Шляхетні думки! Безмежні здібності! Увесь вигляд, кожен рух викликає захоплення. Вчинки нагадують янгола! Бога нагадує розуміння! Окраса всесвіту! Взірець усього сущого! А чого варта для мене ця істота, квінтессенція якої – прах?” (II, 2).Меланхолія стає однією з визначальних рис характеру датського принца, і без урахування цього не можна правильно зрозуміти його образ. К. Маркс в одній із своїх статей, висміюючи манеру оцінювати явище, не беручи до уваги головного, з іронією згадував у зв’язку ‘з цим “таку обробку шекспірівського Гамлета, в якій бракує не тільки меланхолії датського принца, але й самого датського принца”(1).У поведінці Гамлета, в його міркуваннях багато непослідовного, суперечливого. Але він ніколи не відступить від свого завдання, від дії й боротьби, бо це суперечить усьому складу його натури, його свідомості. В образі Гамлета виразно проявилася одна з характерних особливостей Шекспірового методу – змалювання трагічного героя, про яку радянський шекспіролог P. M. Самарін писав: “Боротьба пристрастей, вічний рух почуттів, стан душевної динаміки – ось вихідна ситуація майже кожного значного героя шекспірівської драматургії” (2).Загибель Гамлета неминуча. “Гамлет боровся в ім’я всіх людей, заради їх блага, але сам був дуже далекий від них. В цьому величезна слабкість благородного принца… Іншим Гамлет і не міг бути, таким його зробив час, який ще не визрів тоді для народження непереможного союзу народу з передовою думкою”(3). Образ Гамлета був художнім узагальненням долі гуманістів кінця епохи Відродження. Гамлет загинув, але не схилився перед злом і насильством. Правда і моральна перемога на його боці. Твір сповнений обурення проти злочинного егоїстичного світу, пройнятий вірою в гуманістичні ідеали.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)