Гайавата
Сам Лонгфелло писав про образ Г.: “Я написав її (поему) на підставі легенд, що панують серед північноамериканських індіанців. У них говориться про людину чудесного походження, що був посланий до них розчистити їхньої ріки, ліси й рибальські місця й навчити народи мирним мистецтвам. У різних племен він був відомий під різними іменами: Мичабу, Чиабо, Фаренавайгон і Гайавата, що значить – пророк, учитель”.
У поемі поява Г. як “пророка” пророкує прабатько індіанців, “Владика Життя” Гитчи Манито. Г. з’являється на світло як
Г. не тільки міфологічний – він ще й романтичний герой, що втілює ідеал американських романтиків, їхню мрію про героя, що найбільше повно злитий із природою (Емерсон). Г. з дитинства вчиться розуміти природу, вільно спілкуватися з усім живим і неживим у ній, знати її Мова. Його розум здатний сприймати й осягати природу. Романтизовано
В образі Г. Лонгфелло як би спресовує воєдино три часи: міфологічний час первопредков (час зародження ритуалів і звичаїв, зародження писемності й поезії), час історичне (об’єднання ірокезьких племен) і час ідеальне (у якому Г. виступає як гостинний хазяїн, що подготовили свій народ до зустрічі з білими християнами, що як би передає свої землі і їхніх мешканців новій епосі заселення Америки європейцями). Таким чином, Г. перетворюється в грандіозний образ народного героя, що связуют минуле, сьогодення й Майбутнє. Наприкінці поеми Г. залишає свої племена, спливаючи в пирозі на Захід, як би виконавши призначену йому місію. разом з героями Ф. Купера сформували узагальнений “образ індіанця” північноамериканської літератури. Для російських письменників (зокрема, для Л. Толстого) Г. представлявся народним героєм, ідеально втіленим у літературному творі
(1 votes, average: 5.00 out of 5)